— Послухайте, ви повинні пояснити…
— Щоб вийшло, ніби я виправдовуюсь? Не збираюсь нічого пояснювати, і взагалі в
мене вже ні на що немає сил.
— Не кажіть дурниць. Де ви зараз?
— Телефоную з Орлиного мосту.
— І куди йдете?
— До Магди, куди ж іще? Моє ліжко зберігається…
— Слухайте, — кажу я, — не виводьте мене з терпіння. Ідіть до Магди й чекайте
там, поки я… взагалі поки за вами прийдуть. Зрозуміло?
Вона щось машинально бурмоче й вішає трубку.
Зараз мені не вистачає тільки цього: залагоджувати особисті справи. Наче мої й
особисті, й службові справи цвітуть і процвітають. Добре, що в даному випадку
приватні інтереси якоюсь мірою пов'язані із слідством. Цікаво знати, як саме
вчинив Філіп і чому він учинив саме так. Щоб покарати Дору? Але така людина, як
Філіп, змонтувавши чудовий механізм для шантажування, не стане знищувати цей
механізм просто так, щоб когось покарати. Бо віднині він остаточно втратив
останню можливість шантажувати Дору.
Я думаю про це, раз по раз звертаючись до послуг телефону, бо в голові у мене не
один Філіп. Наближається година дня, коли я припиняю ці паралельні заняття і йду
провідати Марина.
Архітектор відчиняє мені двері, водночас намагаючись проковтнути їжу. Є люди,
які що більше засмучені, то більше відчувають потребу добряче попоїсти. Хоч
обличчя Марина справді-таки змарніло й стало похмурим.
— Пробачте, я саме їв…
— Нічого, я тільки на хвилинку.
Він безцеремонно заводить мене до кухні, біленької, зі стінними шафами,
електричною пічкою, холодильником та іншим господарським начинням. На столі
стоять дві тарілки з ковбасою й сиром.
— Чому ж так, по-холостяцькому? — прикидаюсь я на трійку з плюсом.
Марин теж прикидається на трійку з плюсом. Мовляв, «я не чув, що ви сказали».
— Чи, бува, не пішла від вас ваша подруга?
— Гадаю, ви прийшли у службових справах, — бурчить господар, сідаючи за стіл.
Потім, вирішивши все-таки бути гостинним, додає:
— Прошу, сідайте! Разом підобідаємо.
— Я щойно поїв, — і оком не змигнувши, брешу я, але сідаю.
— Тоді чашечку кави. Тільки-но зварив.
Він бере з пічки кавник і наливає мені щось середнє між чаєм і кавою, щось дуже
рідке, але з густою парою. Беру чашку, запалюю цигарку й далі співаю своєї:
— Їжте й спробуйте спокійно вислухати мене…
— Я ж вас слухаю.
— Не ображайтесь, коли я, можливо, торкнуся деяких ваших особистих справ. Іноді
особисте й службове настільки переплітаються, що… Саме тому під час слідства
виникла потреба ознайомитися з деякими деталями Дориного минулого…
— Отже, й ви в курсі… — гірко зауважує Марин, переставши їсти. — Виявляється,
всі були в курсі, крім мене.
— Ви кохаєте Дору, чи не так?
— Я кохав її! — огризається Марин, наголошуючи на минулому часі дієслова.
— Ну, тоді виходить, що ви її й досі кохаєте. Людина не змінює свої почуття за
одну ніч, то більше, коли для цього немає серйозних причин.
— Немає серйозних причин? Ви що, глузуєте?
— Зовсім ні…
Але тут господар жбурляє на стіл виделку й, не чекаючи моїх пояснень, спалахує
від обурення:
— Слухайте: адже вона взялась обплутати мене тільки заради того, щоб виграти
парі! Брудне шинкарське парі! Довести, що вона може зіграти роль цнотливої
дівчини, незважаючи на всю свою розбещеність, що в неї вистачить таланту і… і
сексуальних здібностей… «задушити» такого серйозного чоловіка, як я… що хоч вона
мерзотниця…
— Годі! — зупиняю я його. — Дора — не мерзотниця. Дора — чудова людина… Визнаю,
що це людина, яка зазнала певної катастрофи, але це безумовно чудова людина.
Якщо ж вам потрібен мерзотник, — краще шукайте його серед своєї рідні!
Манев дивиться на мене майже перелякано — трохи роззявив рота, аби щось сказати,
але так і завмер.
— Нема чого дивуватися. В цьому немає нічого надзвичайного. Дора прийшла сюди не
заради парі, а для того, щоб врятувати Філіпа з небезпечного становища, в якому
він опинився з власної вини. Якщо казати точніше, це він примусив її прийти, і
вона прийшла, щоб допомогти йому, бо, погодьтеся зі мною, тоді вона ще не була
знайома з вами й не брала щодо вас ніяких зобов'язань, вона мала дружні зв'язки
з Філіпом, і якщо відчувала якийсь обов'язок, то лише перед ним.
— Це аж ніяк не змінює становища, — глухо й спокійніше відповідає Марин,
втупивши безтямний погляд у свою тарілку.
Він, напевне, чекав, навіть невиразно сподівався на те, що я одним махом
спростую Філіпові слова, а тепер зрозумів, що йдеться тільки про нюанси, й знову
спохмурнів.
— Послухайте, Манев. Філіп робив вам чимало капостей, майже всі вони мені
відомі, і, якщо минулого разу я не наполягав на тому, щоб ви перераховували їх,
це було тільки з. поваги до ваших братерських почуттів. Однак майте фа увазі, що
в даному випадку він намагається зробити вам таку капість, якої ви ніколи не
забудете…
— Облиште, — махає рукою Марин. — Я знаю свого брата. Чудово знаю, що він
здатний дещо прикрашати й перебільшувати просто для того, аби зробити сенсацію й
похизуватися перед іншими. Але ви, людина, яка вивчила цю справу, а не почула
про неї від Філіпа, чи візьметесь ви стверджувати, що все це вигадка?
— У мене немає таких намірів. Я вже сказав вам: була катастрофа. Однак дізнатися
про самі факти, не розібравшись у їх причинах, це означає… це означає ковзати по
поверхні.
— Облиште, — знов махає рукою Марин. — Поверхня свідчить і про те, що всередині.
І взагалі збоку легко давати мудрі поради. Бо ж не вам одружуватись з нею, а
мені!
