трохи скептичне ставлення в салонних балакунів, надзвичайно точний у деталях і правдивий у цілому. Деякі з малюнків Дж. Росса Брауна, що зображують кашалота, також точні, але гравійовані досить-таки поганенько. Утім, це не його провина.
Найкращі замальовки справжнього кита належать Скорсбі[233]; от тільки шкода, що вони виконані в надто малому масштабі, щоб справити належне враження. У нього є і сцена китового полювання, проте тільки одна, що також вельми прикро, оскільки лише подібні зображення – звичайно, коли вони майстерно виконані – можуть дати уявлення про живого кита, яким його бачать живі китобої.
Та загалом найбільш вдалими, хоча, можливо, і не найбільш правдивими з усіх, зображеннями кита і сцен промислу є дві чудово виконані французькі гравюри з полотен Гарнері[234]. На них зображений напад на кашалота і на справжнього кита. На першій гравюрі благородний кашалот у всій своїй могутній величі, виринувши з морської глибини під кілем вельбота, несе на своєму хребті жалюгідні уламки потрощених дощок. Корма вельбота, на диво, вціліла і тепер хитається на загорбку кита; а стерновий, на якусь невловиму мить утримавшись на ній, ледь видимий у кипіні китового фонтана, готується до фатального стрибка в безодню. Усе на цій картині зображено дуже гарно і точно. Напівпорожня бочка з лінями погойдується на зблідлих хвилях; дерев'яні руків'я розтрощених гарпунів навскіс стирчать з води, навколо кита видно голови переляканих матросів, а корабель рушить просто на вас із чорної буремної далини. В анатомічній будові кита можна знайти серйозні похибки, та це байдуже; все одно я б нізащо не намалював такої гарної картини.
Друга гравюра зображує вельбот у ту мить, коли він пливе нарівні з велетенською, чорною, повитою водоростями тушею справжнього кита, який ралить морський простір, наче зарослий мохом уламок Патагонської скелі. Потужний струмінь його фонтана стрімко злітає вгору, чорний мов сажа; побачивши такий димовий стовп, можна подумати, що в підводних казанах вариться добра вечеря. Морські птахи дзьобають дрібних крабів, молюсків та інші морські ласощі й делікатеси, які справжній кит часто носить на своїй страхітливій спині. А товстогубий левіафан тим часом мчить уперед, розтинаючи хвилі й лишаючи позад себе силу-силенну білої піни, а малий вельбот біля нього миготить у хвилях, наче благенький човник, який затягло під колесо океанського пароплава. На передньому плані картини все перебуває в стрімкому русі; але позаду, утворюючи чудовий художній контраст, маячить дзеркальна гладінь спокійного моря, безсило обвислі вітрила корабля й нерухома туша вбитого кита, – взята штурмом фортеця, над якою ліниво коливається стяг переможців – китобійний прапор на довгій палі, устромленій у китовий продих.
Хто був – чи є – цей живописець Гарнері, не знаю. Та ладний заприсягтися, що він або знає цей предмет із власного досвіду, або дістав цінні вказівки від якогось досвідченого китобоя. Французькі художники взагалі дуже майстерно зображують дію. Роздивіться картини всіх європейських митців – де ви знайдете таку галерею полотен, що дихають живим життям, як у тріумфальній залі Версальського палацу, де глядач стрімголов проривається крізь славетні битви Франції, де кожна шпага здається спалахом північного сяйва, а озброєні королі та імператори на конях мчать повз нього, наче короновані кентаври? Морські битви Гарнері заслуговують почесного місця в цій галереї.
Природжена схильність французів до мальовничих видовищ яскраво проступає в картинах і гравюрах, що зображують сцени китобійного полювання. Не маючи й десятої частки англійського досвіду в китобійному ремеслі і тисячної частки досвіду американського, вони все ж випередили обидві ці нації, єдиними створивши досконалі зображення, які бодай якоюсь мірою відображають справжню атмосферу полювання. Англійські та американські художники, що малюють китів, здебільшого обмежуються зображенням нерухомих предметів і ледь намічають обриси кита, а це, зрештою, справляє не більше враження, ніж обриси єгипетської піраміди. Навіть славнозвісний Скорсбі, видатний знавець усього, що стосується справжнього кита, показавши нам його парадний портрет на весь зріст і дві-три майстерно виконані мініатюри нарвалів та бурих дельфінів, услід за тим показує нам серію класичних гравюр із зображеннями човнових гаків, різаків та шлюпкових якорів і з мікроскопічною дріб'язковістю Левенгука[235] демонструє, змушуючи світ труситись від холоду, дев'яносто шість факсиміле збільшених сніжних кристалів Арктики. Я б не хотів применшувати заслуг цього видатного мандрівника (бо поважаю в ньому ветерана), проте немає сумніву, що в такій важливій справі він лише з необачності не підтверджує справжність кожної сніжинки присягою в письмовій формі, засвідченій у присутності гренландського мирового судді.
Окрім тих двох чудових гравюр із картин Гарнері, є ще дві варті уваги французькі гравюри, виконані кимось, хто підписується «А. Дюран»[236]. Одна з них не зовсім відповідає темі цього дослідження, проте її варто згадати з інших причин. На ній зображений спокійний полудень біля тихоокеанського острова: французький китобійний корабель стоїть у тихій плавбі на якорі, ліниво приймаючи на борт запаси прісної води, і корабельні вітрила та вузькі листки пальм на задньому плані мляво повисли в нерухомому повітрі. Ця гравюра справляє дуже сильне враження, якщо знати, що такий перепочинок серед східних красот випадає на долю мужніх китобоїв лише зрідка. На другій гравюрі зображено зовсім інше: корабель, що зупинився посеред океану, у самому осередку левіафанського життя, з великим справжнім китом біля борту; цей корабель, зайнятий розтином туші, наче пришвартований до морського велетня, мов до пристані, а від його борту поспішно відпливає вельбот, щоб рушити наздогін за китами, які маячать на задньому плані. Приготовані гарпуни і остроги, троє веслярів установлюють щоглу; на малий вельбот зненацька набігла хвиля, і він наполовину висунувся з води, наче кінь, що став дибки. Над кораблем, немов над ковальським селищем, клубочать пекельні хмари диму – це виварюють китову тушу; а з підвітряного боку насувається чорна грозова хмара, обіцяючи шквал і дощ, і закликає втомлених моряків поквапитися.
Розділ 57
Кити мальовані; кістяні, дерев'яні, бляшані, кам'яні; кити орські; кити серед зірок
На Тауер-Хілл у Лондоні, якщо піти в напрямі доків, можна побачити каліку-жебрака (або «кітвака», як кажуть моряки), який тримає в руці розмальовану табличку із зображенням трагічної сцени, під час якої він утратив ногу. Там намальовані три кити і три вельботи, один із яких (що містить, слід гадати, нині відсутню ногу ще цілою і неушкодженою) затиснений у могутніх щелепах кита на передньому плані. Кажуть, за останнє десятиліття він тицяв перехожим цей малюнок і свою куксу безліч разів, та ніхто не йняв йому віри. Його правдивість доведено лише тепер. Ці три кити виявилися анітрохи не гіршими від будь-яких китів Уопінга, а кукса – справжньою, мов пеньок на просіках Заходу. Проте цей бідолашний китобій, волею долі піднесений на дерев'яній трибуні своєї ноги, не кидає з неї зверхніх слів у натовп, а лише з гіркотою споглядає власне каліцтво.
Усюди на Тихому океані, і в Нентакеті, і в Нью-Бедфор-ді, і в Сег-Харборі можна побачити живі зображення китів і китобійних сцен, нашкрябані самими китобоями на іклах кашалота чи на дамських корсетних планшетках, виготовлених із китового вуса, і на інших дрібничках, які китолови майстерно вирізають із грубого природного матеріалу в години свого океанського дозвілля. У декого з моряків є спеціальні ящички із знаряддями, подібними до інструментів дантиста, що призначаються для різьблення по кістці. Та здебільшого вони використовують для цього кишенькові ножі, і за допомогою цього майже універсального моряцького інструмента вони можуть зобразити для вас усе, що побажаєте, у немудрящій манері матроських митців.
Довга ізоляція від християнського цивілізованого світу неодмінно доводить людину до того стану, до якого засудив її колись сам Бог, а саме – до стану так званого варварства. Справжній китобій – це варвар, не гірший від будь-якого ірокеза. Я теж варвар, я визнаю хіба що владу короля канібалів, та щомиті готовий постати навіть проти нього.
У своєму домашньому колі варвар відрізняється від інших людей рідкісною прихильністю до художнього ремесла. Давня гавайська палиця чи весло-острога, порізьблені вигадливими і напрочуд гарними візерунками, є такими самими пам'ятками людської впертості, як «Латинський лексикон». Адже все це химерне дерев'яне плетиво було створено за допомогою уламка мушлі чи акулячого зуба; на нього пішли довгі роки копіткої праці.
Це стосується білого варвара-моряка так само, як і гавайського варвара. Так само терпляче й сумлінно, тим самим різцем з акулячого зуба він виріже для вас свою кістяну скульптуру, може, не так майстерно, але так само рясно вкриє її орнаментом, як стародавній грецький дикун, що працював над щитом Ахілла[237], і надасть їй того самого звабливого варварського духу, яким дихають гравюри німецького дикуна Альбрехта Дюрера.[238]
Дерев'яних китів, тобто китів, вирізаних у профіль з темних шматків цінної деревини, яку в Південних морях використовують для виготовлення зброї, часто можна побачити в кубриках американських китобійних кораблів. Деякі з них – це справжні витвори мистецтва.
У старовинних заміських будинках із гострокутним дахом можна інколи натрапити на бронзових китів, що підвішені за хвіст замість дверного молотка. Тут усе залежить від воротаря; якщо він дрімає, то краще скористатися таким китом із головою, подібною до ковадла. Однак ці кити-калаталки рідко бувають схожими на свій природний прототип. На шпилях деяких старожитніх церков можна вздріти бляшаних китів, поставлених там у ролі флюгерів; але вони стирчать так високо і так промовисто виражають усім своїм виглядом пересторогу «Руками не чіпати», що їх важко роздивитися й оцінити по заслузі.
На кощавих, реберчастих ділянках землі біля підніжжя високих гір серед уламків скель, що химерними купами розкидані по рівнині, часто можна вгадати застиглі форми, подібні до скам'янілих левіафанів, майже повністю занурених у море трави, яка під вітром брижиться навколо них миготливим кільцем зелених хвиль.
