ПЕРВІСНА. ДОРОГА НА ТІР МІНЕГАН

Олег АВРАМЕНКО

ВИДАВНИЦТВО АЛЬФА-КНИГА

ъ МАГІЯ      тФЕНТЕЗІ      ,

Олег АВРАМЕНКО

ПЕРВІСНА. ДОРОГА НА ТІР МІНЕГАН

Роман

УДК 82-312.9(02) А21

Сага про Первісну

книга перша

Ейрін вер Келлах була звичайнісінькою принцесою, яких на світі багацько. До того ж королівство, де править її батько, геть маленьке и незначне; власне, воно лише нещодавно стало королівством, а доти було пересічним князівством.

Проте все в житті Еирін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче и безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їи це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про якии вона досі и мріяти не сміла і якии зненацька став діи- сністю, Еирін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в наипохмуріших глибинах зловісного Ан Ну- віну...

У ціи електронніи публікації використано художнє оформлення (обкладинка, титульна сторінка, ілюстрація) книги

Первозданная. Дорога на Тир Минеган

Москва: Альфа-Книга, 2013 яка є росіиським перекладом пропонованого роману. Всі матеріали взято з офіціиного саиту видавництва, де вони перебувають у вільному доступі без будь-яких застережень щодо їх використання та розповсюдження.

ISBN 978-5-9922-1626-4

© О. Авраменко, текст, карта, 2013 © М. Поповськии, обкладинка, ілюстрація, 2013 © Видавництво АЛЬФА-КНИГА, художнє оформлення серії, 2013

Розділ I

Гостя з Півночі

Піднявшись по драбині до середини високого стелажа, Ейрін почула, як на подвір’ї зненацька зчинилася метушня, забрязкали металеві засуви, пронизливо заскреготали петлі на брамі, заглушивши собою нерозбірливі голоси вартових. А коли все стихло, хтось гукнув: „Геи, розіидіться!“— і до її вух виразно долинуло цокання підков по бруківці.

„Щось зарано вони повернулися,“— здивувалась Еирін. Вона піднялася ще на дві сходинки, дістала з полиці книжку, по яку приишла до бібліотеки, після чого хутенько спустилася вниз, підбігла до наиближчого вікна и визирнула назовні.

Саме в цеи час через розчинену навстіж браму до внутрішнього двору в’їхали вершники. Але то були не батько з дядьком Рісом та кузеном Лоґаном, як подумала спершу Еирін, і навіть не п’янии у дим Делвин зі зграєю своїх друзів- гультіпак, а четверо незнаиомців — троє чоловіків і молода жінка. Слідом за ними чвалала в’ючна коняка, чии дов- гии повідець було прив’язано до сідла білої кобили, наякіи їхала жінка.

Стара Вежа, де розташовувалась бібліотека, стояла маи- же біля самої брами, тож ніщо не заважало Еирін роздивлятися гостеи. Утім, чоловіків вона вшанувала лише побіжним поглядом, миттю розпізнавши в них звичаиних охоронців, відтак її увагою цілком заволоділа жінка. А певніше, дівчина — на вигляд їи було сімнадцять чи вісімнадцять, лише на два-три роки більше, ніж саміи Еирін.