— Ні, це ризиковано. Обшдемося силами чаклунів, що мешкають на Лахліні. От щодо них можна не сумніватися: кожен, хто відгукнеться на наш заклик, буде справжнім бш- цем. А ми, маючи доступ до Тиндаяру, забезпечимо їм потужну підтримку.
— Доступ до Тиндаяру? — перепитав Ярлах, помітивши багатозначну посмішку на Йорвертовім обличчі. — ї як ви збираєтесь иого отримати?
Дівчина недбало знизала плечима.
— Ми вже отримали. Цього неважко навчитися. Нам вистачило лише раз побачити, як робить лорд Йорверт.
— ї ви не питали дозволу? Хіба Володар не.
Леді Елвен різонула иого таким гострим і маиже зневажливим поглядом, що Ярлах ураз осікся.
— Якщо ви кажете про Китраила, то він мені не володар. Для мене він був і залишається Ворогом. Я служу лише королю їмару і більше нікому.
— Але ж,— мовив приголомшении Ярлах,— ви прииняли Темну Енерґію.
— Так, прииняла. Проте не від гарного життя, а з відчаю та безвиході. П’ять років тому, коли вмирала моя кузина, королева Ґраине, я не змогла дати іи потрібних ліків, бо за наказом принца Броґана її взяли під пильну охорону, а всіх, хто приходив до неї, ретельно обшукували, не дозволяючи нічого приносити з собою. Мені залишалось тільки молитися Дивові, просити його про чудо, та він був глухий до моїх благань. — У голосі дівчини забринів гнів. — Після кузининої смерті я прокляла Дива, і тієї ж таки ночі до мене вві сні прийшов демон, став спокушати силою і владою. Спершу я збиралася плюнути в його мерзенну пику, та потім передумала. Погодилася прийняти Темну Енерґію, але відмовилась присягати Китрайлові, не визнала його своїм володарем. Демон погрожував мені найстрашнішими карами, твердив, що моя душа однаково належить Ан Нувінові, та я не стала його слухати, прогнала геть, і він більше не повертався. Може, я й справді проклята навіки, і після смерті Ворог забере мою душу. Ну що ж — хай тоді робить з нею, що хоче. А поки я жива, мій розум і моя воля належать лише мені.
Ярлах очманіло дивився на юну леді Елвен, яка — у скільки це років? у одинадцять, у дванадцять? — наважилася суперечити Китрайлові й залишилася живою. Опанувала Темну Енерґію — і при цьому нікому не скорилася!
„Ні, він ніякий не Володар,“— остаточно впевнився старий маґістр. — „Просто блазень, що всівся на королівський трон...“
Перевівши погляд на Шовара аб Родрі й Ґарвана аб Ма- лаха, Ярлах запитав:
— Ну а ви, панове?
— Вони так само, — не давши їм і рота розтулити, відповіла леді Елвен. — Я вмовляла їх не робити цього, та вони вперше не захотіли мене слухатися. Тоді я сама дала їм Темну Енерґію і привела їх до присяги. Та тільки присягнули вони мені, а не Китрайлу. І демони їм жодного разу не являлися.
Ярлах лише похитав головою. Іноді він зустрічав ла- хлінців, яких тамтешні порядки не зламали, а навпаки — загартували, зробили мужніми, вольовими та відважними. Одначе вся їхня відвага не йшла в жодне порівняння з безстрашністю цієї дівчини, що повстала і проти Дива, і проти Китраила, для якої не існувало авторитетів ні на небі, ні під землею, яка в своїи погорді дшшла до того, що надавала іншим доступ до Темної Енерґії, а натомість брала з них клятву вірності — тієї самої вірності, що мала належати Ки- траилові.
— Пані, — якомога стриманіше сказав він. — Мушу вас про дещо попередити. Не знаю, з якої причини, та точно не через молитви лахлінських праведників, істоти з Ан Нувіну не мають доступу на Лахлін. Гадаю, це поширюється и на розташовану під Лахліном частину Тиндаяру. Проте на решті иого території демони можуть з’являтися безперешкодно. Раджу вам стерегтися їх.
— Так, я знаю, — кивнула леді Елвен. — Лорд Йорверт уже попередив нас. Коли ми виходимо за межі Лахліну, то тримаємося разом. А втрьох нам жодні демони не страшні. — Щоино вона почала підводитись, як двоє її підлеглих миттю схопилися на ноги. Ярлах і Йорверт також повставали. — Нам час повертатися. Зараз у Ханґовані вже за південь, а по обіді я маю навідатися до матері, бо інакше мене почнуть шукати. Красно дякую, маґістре аб Конале, за згоду допомогти нам.
— Нема за що, князівно, — чемно відповів Ярлах. — Ви боретеся за свободу лахлінських чаклунів, наших братів та сестер. Для мене велика честь бодаи чимось посприяти вам.
Леді Елвен домовилася з Йорвертом, що вони ввечері зустрінуться на Лахліні, після чого попрощалася з ним та Ярлахом, прикликала Темну Енерґію і перенеслась у Тин- даяр. Слідом за нею щезли и обоє чоловіків, що за весь цеи час не зронили жодного слова.
— Дивовижна дівчина,— промовив Йорверт, знову всівшись у крісло. — Правда ж, учителю?
— Не просто дивовижна, а надзвичаина, — погодився Ярлах. — Тільки дарма ти привів її сюди, це небезпечно для неї. Краще б запросив мене на Лахлін.
