— Доброго ранку, вчителю, — радісно мовив він. — А ми
вас уже чекаємо. Прошу, приєднуйтесь до нас.
Ярлах увіишов до просторого кабінету, де крім Йорвер- та перебувало ще троє чаклунів — два чоловіки, один молодий, інший літнього віку, а також юна світловолоса дівчина років шістнадцяти, щонайбільше вісімнадцяти. Вона була вдягнена в скромне, практичне вбрання, яке зазвичай носили кованхарські студентки, але трималася з гідністю королеви. Ії ніжний та лагідний голос водночас був дуже владнии і впевнении, а з кількох мовлених при знаиомстві слів Ярлахові не вдалося розпізнати акцент.
Йорверт відрекомендував дівчину, як леді Елвен вер Кайлем О’Шехлайн, чим дуже здивував свого вчителя. Досі Ярлах гадав, що знає імена всіх чаклунів та чаклунок з вищої шляхти, проте ім’я леді Елвен йому нічого не говорило, хоча вона, і за зовнішністю, і за манерами, явно належала до самих вершків суспільства. До того ж мала надзвичайно велику маґічну силу, яка перевершувала навіть Ярлахову. За все своє життя старий магістр зустрічав лише сімох чаклунів, що були сильнішими за нього. Леді Елвен стала восьмою.
Двох чоловіків звали Ґарван аб Малах і Шовар аб Родрі. Про них Ярлах також раніше не чув, однак вони й не справляли враження знатних персон. Старший, Шовар, середнього зросту, трохи опасистий, з рясно всіяним сивиною волоссям, найбільше скидався на лікаря. Молодший, Ґарван, високий худорлявий брюнет із вольовим обличчям, видавався набагато загадковішим — і небезпечнішим. Якби Ярлах мусив битись об заклад, то назвав би його шпигуном. Визначити їхнє походження за вимовою також не було можливості, бо вони не сказали ні слова.
Утім, один важливий факт про цю трійцю він уже знав. Йорверт називав його вчителем лише сам-на-сам або в присутності інших чорних чаклунів, а отже, і обоє чоловіків, і юна леді Елвен належали до Темного Братства.
Коли всі сідали, Шовар та Ґарван шанобливо зачекали, поки дівчина влаштується в кріслі. І це не було проявом звичаиної ввічливості до жінки, навіть до знатної жінки.
Тут крилося щось більше.
— Мабуть, учителю,— заговорив Йорверт,— вас цікавить, чому я так хотів познаиомити вас із моїми гостями. А ще питаєте себе, як могло статися, що ви не чули про леді Елвен, хоча вона є однією з нас. Усе пояснюється дуже просто: ні леді Елвен, ні маистрів Шовара и Ґарвана ніхто з наших не знає. Я сам зустрів їх лише кілька днів тому. — Він зробив значущу паузу, а відтак додав: — На Лахліні. У Ха- нґовані. В палаці Каир Ґвалхал.
Ярлах ледве втримався від здивованого вигуку і зміряв усіх трьох уже пильнішим, прискіпливішим поглядом. Ці люди були не просто з Лахліну, вони мешкали в самісінькому иого серці, в королівському палаці. ї при цьому мали добре розвинении, треновании чаклунськии хист, ще и були чорними. Хоча останнє за таких обставин радше перевага, ніж додатковии фактор ризику. Це на Абраді бути чорним чаклуном небезпечно, а на Лахліні, де сама наявність хисту до маґії вважається непрощеним гріхом, у чорних значно більше шансів вижити, ніж у звичаиних чаклунів. Та все одно — Ярлах був неабияк вражении.
— Леді Елвен, панове, — сказав він. — Дозвольте висловити захоплення вашою відвагою. А також вашим розумом, якии дозволив вам жити на Лахліні, ще и у иого столиці, і при цьому розвивати своє вміння, відточувати маистер- ність.
— Цим ми завдячуємо маистрові Шовару, — озвалася юна леді Елвен. — Він побачив мене ще семирічною дівчинкою. Приїхав разом з Ґарваном до столиці, щоб сісти на корабель і вирушити на Абрад, але після зустрічі зі мною змінив свої плани і наинявся на службу до нашої родини. Коли почала пробуджуватися моя сила, маистер Шовар допоміг опанувати її, став навчати мене маґії. ї Ґарвана також навчав, — дівчина прихильно (саме прихильно, а не по-дружньому] всміхнулася молодшому з чоловіків. — Ще задовго до мене. Якось упіимав иого, малого хлопчака, що з допомогою чарів крав у роззяв гаманці, пояснив иому, чим це може скінчитися, і взяв під свою опіку. Коли маистер Шовар вирішив залишитися через мене на Лахліні, Ґарван не захотів сам їхати на Абрад. Подався служити до міської варти, дуже вправно ловив злочинців і врешті став королівським слідчим.
„Так і думав, нишпорка,“— відзначив Ярлах, задоволе- нии своєю спостережливістю. — „А маистер Шовар точно лікар.“
— Я просто приголомшении, пані, — промовив він чемно, але від того не менш щиро. — На щастя, все вже позаду. Тепер ви на Абраді, в цілковитіи безпеці, і чаклунська спільнота радо прииме вас. Сподіваюся, Йорверт уже продумав історію, як ви добиралися з Лахліну?
Чоловіки дружно похитали головою, а леді Елвен сказала:
— Нам вона не потрібна, маґістре. Якби ми збиралися переїхати на Абрад, то зробили б це ще кілька років тому. Власне, маистер Шовар так і планував, лише чекав, коли я подорослішаю. А я, подорослішавши, вирішила нікуди не їхати.
— Але чому? — розгублено запитав Ярлах.
— Бо моє місце на Лахліні. У себе на батьківщині я князівна, дочка князя Каилема аб Рордана, ґенерала лахлін- ської армії. А тут буду просто чаклункою, однією з багатьох.
— Зате
