— Нічого, потерплять. Я лише трохи побалакаю з ними й відпущу.
— Так, Шайно, ходімо,— сказала Шаннон, узявши її за лікоть. — Причепуримось, а тоді заскочимо до Мораґ. Вона дуже пошкодує, що не пішла з нами до короля.
— Гаразд, — погодилася Шайна, рушивши з нею до сходів. — І ще напишемо Ейрін. Вона образиться на нас, якщо почує про це від когось іншого.
Брігід провела Бренана з Ґвен до своєї вітальні, запросила їх сідати, насипала в порцелянові чашки сухого чайного листя і, вдавшись до чарів, за кілька секунд скип’ятила воду в кухлі.
— Дві години тому найдійшов лист від сестри Морка- дес, — сказала вона, наливаючи окропу в чашки. — їхній корабель зупинився в карсаллоґському порту. Завтра надвечір вони вже будуть в їнверморі.
Бренан мовчки кивнув — він теж отримав такого листа, коли проминав околиці Тахріна. Його малих кузин везли вздовж кередіґонського узбережжя до столиці Кирніву, їнвермора, а звідти, знов-таки, на кораблі, мали доправити по Авон Гір, найбільшій річці Абраду, через Кирнів, Ґвидо- нед, ївронах, Майнан і Лидав, до катерлахського міста Ей- гайн, розташованого за двісті миль на схід від Тахріна. На морському відрізку шляху дівчат супроводжувала Морка- дес вер Ріґан, а в їнверморі на них уже чекала Мірґен вер Евлін — яка, до речі, свого часу була Шайниною вихователькою. Вона саме поверталася з їнісойд на х-Оґай і погодилася трохи змінити свій маршрут. Бренан був дуже вдячний цим жінкам, які ніколи його не бачили, але з готовністю перейнялися турботою про Марвен і Ґрайне. Вони ставились до нього, мов до справжнього брата... Власне, він і був їхнім братом — не по крові, а по духу, по Іскрі, одним- єдиним на світі. Між самими відьмами були різні стосунки, гарні и не надто, а інколи доходило до відвертої ворожнечі, як у випадку з Альсою та Еирін. Однак на Бренанові ці міжособисті тертя жодним чином не позначалися — Альса була з ним не менш приязна, ніж Еирін, і навіть ті сестри, що мали зуба на Шаину (а вона, треба визнати, вміла наживати собі ворогів], не переносили своєї недоброзичливості на нього. Зокрема це стосувалося Ріани вер Шонаґ, на якіи Шаина, коли була меншою сестрою, відточувала свою маи- стерність у збиткуванні над людьми, і часом, як розповідала Ґвен, доводила бідолашну до сказу. А проте, Ріана була однією з перших, хто відгукнувся на Бренанову появу: щои- но отримавши звістку про нього, вона написала напрочуд теплого, мало не ніжного листа, в якому висловлювала щиру радість від того, що тепер у відьом є брат-відьмак...
Брігід улаштувалася в кріслі навпроти Бренана з Ґвен і взяла до рук свою чашку.
— Те, що я збираюсь розповісти, — заговорила вона, відпивши ковток гарячого чаю, — відомо лише лише мені, Альсі та наистаршим. Вони хотіли приховати це и від вас, але я вирішила, що так буде нечесно. Ви маєте — навіть
— Обіцяємо, — за них обох відповіла Ґвен. — А в чому річ, Брігід?
— Річ у тім, що загострення Енгасової хвороби сталося не на рівному місці. Його отруїли.
За логікою, ця новина мала б ошелешити Бренана. Проте він не відчув навіть легкого подиву. Впродовж останніх чотирьох днів подорожі в нього було чимало часу як на власні роздуми, так і на обговорення ситуації з супутниками. А з листів, які надходили з Тахріна, він знав, що в народі ширяться чутки, буцімто Енгаса вбивають самі відьми, бо націлились якнаишвидше зробити королем Бренана. З погляду здорового глузду, це була цілковита нісенітниця, і для всіх, хто бодай трохи розумівся на політиці, було очевидно, що за теперішніх обставин смерть старого короля вигідна кому завгодно, тільки не відьмам. А найбільше зиску з цього мали головні претенденти на престол — Фінвар аб Дай- хі, Авлайд аб Калвах і Ріґвар аб Ковґал. На думку Шаннон і Ґвен, добре обізнаниху катерлахських справах, кожен із цієї трійці міг бажати Енгасової смерті, надто ж перший з них — лорд Фінвар. Але серйозно вони такий варіант не розглядали, оскільки цілком довіряли висновкові сестри Альси, що король помирає з природних причин. А виявляється.
— Хто це зробив? — запитала Ґвен.
— З’ясувати особу вбивці не вдалося. Отрута була в склянці води, яку Енгас випив, коли прокинувся після денного сну. І не проста отрута, а виготовлена з допомогою чарів; вона цілеспрямовано подіяла на нирки, призвівши до їх повного руйнування. Десь за годину по тому королю стало зле, він негайно покликав Альсу, та було надто пізно. Згодом аналіз решток отрути в склянці показав, що незворотні наслідки настали вже за хвилину після її вживання.
— І ви нічого йому не сказали? — осудливо мовив Бре- нан. — По-моєму, це несправедливо.
— Так, несправедливо, — погодилася з ним Брігід. — Але ми не мали іншого вибору. Ідеться навіть не про те, що ця звістка перетворила б останні дні його життя на справжнє пекло. Ми з Альсою знаємо Енгаса, як облупленого, тож нам легко було передбачити його дії, якби він довідався про своє отруєння. Передовсім наказав би схопити й кинути до в’язниці всіх слуг, що в той час мали доступ до його покоїв, і вартових, які їх охороняли. А оскільки отрута була чар-зіллям, то арештували б і всіх придворних чаклунів — принаймні, спробували б арештувати. Тоді б вибухнув гучний скандал, у який би неодмінно втрутився Кованхар, нас стали б звинувачувати в тому, що ми припустилися помилки в лікуванні короля, але не захотіли її визнати, тому сфальшували докази, щоб звернути його гнів начаклунів. Коротше, наслідки були б дуже кепські. Порівняно з цим, теперішній поголос, що ми власноруч зводимо Енгаса в могилу, видається невинними дитячими балачками.
— Може, це и так, — не поступався Бренан. — Але мовчати теж не годиться. Виходить, ви з Альсою та наистар- шими покриваєте вбивство, залишаєте злочинців безкарними. Треба провести слідство, з’ясувати, хто зі слуг та вартових міг підсипати отруту. Один з них точно винен. Що- наименше один.
— А я и не кажу, що ці п’ять днів ми сиділи склавши руки. Я обережно, дуже обережно провела дізнання і встановила, що ніхто з прислуги або охорони не міг цього зробити. Часові межі злочину досить стислі и чітко визначені, бо по обіді до короля заходила Альса, і
