Нарешті Альса відпустила иого, і Бренан замкнувся в своїх покоях, радіючи, що зараз у Тахріні немає сестри Дор- вен вер Меврид — третьої за старшістю і наипершої за балакучістю з тутешніх відьом. Вона б неодмінно захотіла поговорити з ним про те, як правильно поводитися за нових обставин, і, на відміну від Альси та Брігід, не обмежилася б стислим переліком рекомендаціи, а довго и нудно інструктувала б иого, ґрунтовно розбираючи мало не кожну можливу ситуацію.
Поки Бренан вилежувався у ванні з гарячою водою, у вхідні двері двічі стукали. Ні першого, ні другого разу иому не вдавалося визначити, хто це був; він іще кепсько володів розпізнавальними чарам, до того ж на заваді стояли захисні плетива, якими було просочено стіни, підлогу та стелю иого покоїв. Тому визнав за краще не озиватись, а відвідувачі виявилися досить делікатними — не отримавши відповіді, вони просто ишли геть.
Десь через півгодини, коли Бренан саме закінчував одягатися, постукали втретє. Цього разу гість був наполегли- вішии — не обмежившись одним лише стуком, він смикнув за ручку, а коли двері не піддалися, гукнув:
— Бренане, все гаразд, це я. Відчини.
Бренан більше не мав причин відмовчуватися, тому впустив до передпокою Ліама — вже трохи відпочилого і причепуреного. Він був одягнении у досить строгии, відповідно до теперішніх обставин, і водночас розкішнии костюм із темно-зеленої тафти, прикрашении золотим позументом, а на иого вустах грала звична легковажно-пустотлива усмішка. Ґвенин брат мешкав у Цитаделі Високих Лордів, де було розташовано апартаменти для наипочес- ніших гостеи Рінанхару. Сестра пропонувала иому переселитись у Відьомську Вежу, проте він відмовився — як підозрював Бренан, через присутність у Цитаделі цілої зграї придворних панночок, серед яких далеко не всі були цнотливими и непоступливими.
— Ти вже бачив Ґвен? — запитав Бренан, провівши иого до вітальні.
— Так, але не зміг поговорити. Альса тут-таки виставила мене за двері. Либонь, навчає сестричку, як їи тепер поводитись. — Ліам розстебнув камзол і привільно розвалився в кріслі. — Власне, и мені не завадила б Альсина порада. ї то зараз.
— А що сталося? — поцікавився Бренан. — Сподіваюсь, нічого сериозного?
— Та ніби нічого. Просто через непоінформованість я вскочив у невеличку халепу. Був у себе, відпочивав, навіть трохи задрімав — і, звісно, гадки не мав, що Ґвен стала ре- ґентом. Навіть не уявляв, що це можливо, бо ж ви всю дорогу торочили лише про лорда Кивіна та лорда Авлаида. Ну, словом, приишов до мене розцяцьковании лакеи від Флои да аб Дереґа, ґрафа Лімнахського, і передав запрошення на вечерю. А я взяв та и погодився — думав, що це від ґрафової доці, Шован. Вона ще тогоріч накинула на мене оком, коли я проїздом був у Лімнаху. Нічогеньке таке дівча, хоч її и не назвеш вродливою. Ясна річ, я з нею обережнии, вона ж як- не-як ґрафівна, та ще и маиже дитина.
— Коротше, — урвав иого Бренан, — ти прииняв запрошення від батька, бо гадав, що воно від доньки. ї лише згодом з’ясував, що на тебе чекає не вечір легкого та приємного флірту, а офіціина вечеря з ґрафом та иого родиною, під час якої доведеться відповідати на дражливі запитання щодо реґентства сестри.
— Атож, — кивнув Ліам. — Якби знав про це призначення, відповів би ухильно, послався б на втому. хоч, мабуть, однаково довелося б піти. Це ж два голоси в Раді.
Кожна з тринадцяти катерлахських провінцій мала в Раді Лордів два місця. Одне за законом належало ґрафові, інше посідав виборний представник від місцевої шляхти. Флойд аб Дереґ контролював обидва голоси від Князівства Лімнахського, оскільки тамтешні шляхетські збори представляв його старший син Гевін. Утім, це був радше виняток з правила — зазвичаи члени Ради, обрані шляхтою, не залежали від ґрафів і проводили свою власну політику. Так, скажімо, ґраф Конлех аб Ґерант і лорд Дармад аб Махін, що вдвох представляли Рондав, дотримувалися прямо протилежних поглядів на місце відьом у Катерласі; а Фінвар аб Даихі вже втретє обирався до Ради Лордів від Князівства Фиршамського, хоча мав украй напружені стосунки з місцевим правителем, Ґлиндиром аб Фейхіном.
Крім уже згаданих тринадцяти князівств, окремим територіальним утворенням у Катерласі була Королівська Область з адміністративним центром у Тахріні. Вона безпосередньо підпорядковувалась королю і делеґувала до Ради одного представника, якого обирала не лише шляхта, а й тахрінська міська старшина. Наразі інтереси Королівської Області відстоював лорд Еїн аб Хадар, менший брат Гиве- ла аб Хадара, ґрафа Оґирського. Обоє підтримували Фінва- ра аб Даихі.
— Якщо вдасться схилити на наш бік Флойда з Геві- ном,— вів далі Ліам,— це буде сильний хід. І через те я трохи панікую, — зізнався він, — боюся все зіпсувати.
— Самою вечерею нічого не зіпсуєш,— утішив його Бренан. — Це ж не ти реґент, а Ґвен. І не тебе пхають на престол, а мене. Але для певності порадься з Брігід. Вона краще за Альсу підкаже тобі, про що можна говорити, а про що варто промовчати.
Проте Ліам, якии з невідомих причин побоювався Брі- гід, волів зачекати, поки Ґвен і Альса закінчать свою розмову. Тоді Бренан просто заштовхав його до Ґвениних покоїв, пояснивши невдоволеній Альсі, що справа нагальна, а сам подався на пошуки Шаини і знаишов її разом з Шаннон та Мораґ у помешканні останньої. Усі троє, чистенькі, гарненькі, вбрані в ошатні сукні, сиділи у вітальні и попивали з кришталевих келихів біле вино, а на столику перед ними стояли вази з тістечками та цукерками. У звичаиних жінок таке видовище неодмінно викликало б гострии напад заздрощів, оскільки відьми, мало що всі поспіль були вродливі, довго жили і завжди залишалися молодими, так ще и не мусили стежити за своїми фігурами, їм не треба було докладати значних зусиль, щоб зберегти струнку поставу, не доводилося обмежувати себе в солодощах зі страху погладшати.
— Ну, нарешті приишов! — з лагідною усмішкою мовила Шаина. — А я вже двічі по тебе посилала. Невже Брігід так довго вас протримала?
— Ні, не так довго, — відповів Бренан, умостившись на дивані поруч із сестрою. — Але потім була Альса. Теж повчала мене правильних манер.
