— Вони не знали, що матимуть справу з відьмою. А дізнавшись, негайно розбіглися б. Вочевидь, чаклун це передбачив і збирався використати напад розбійників лише для того, щоб відволікти увагу Моркадес. А сам під їхнім прикриттям планував потрапити на корабель і викрасти дівчат.
— І як би він це зробив? Гадаєш, то був чорний?
Брігід розгорнула аркуші, що принесла з собою, й зачитала уривок:
...Затриманий не знав імені чаклуна, але дав опис його зовнішності. Цитую дослівно з протоколу допиту: „Років п’ятдесяти, на зріст близько п’яти з половиною футів, не худий, але й не гладкий, волосся темне, із сивими пасмами, коротко підстрижене, обличчя кругле, без вусів і бороди, очі широко розставлені, світло-сірі або блакитні. З примітних ознак — велика родимка на правій щоці.“
На ці слова Шайна охнула, Мораґ голосно лайнулася, а Брігід незворушно продовжувала:
.З огляду на обставини, я не хочу ні на хвилину залишати Марвен і Ґрайне поза свою увагою, тому попросила капітана карсаллоґської варти доправити затриманого на наш корабель для подальшого допиту. Зараз чекаю на його прибуття, проте вже не маю жодного сумніву, що він упізнає свого таємничого чаклуна на малюнку з портретом професора Фейлана аб Мередида — того самого, який, за висновком наших кованхарських сестер, був одним із найближчих сподвижників маґістра аб Конала і брав участь у подіях на
Іхелдиройдському тракті.
Я щойно написала найстаршим, а тепер пишу й тобі, що не вважаю сьогоднішній інцидент банальною спробою помсти. Боюся, ситуація набагато серйозніша і безпосередньо пов’язана з останніми подіями в Катерласі. Якби спроба викрадення дівчат вдалася, професор аб Мередид отримав би потужний важіль впливу на Бренана і, мабуть, міг би змусити його відмовитися від претензій на престол. Хоч це й видається неймовірним, але факти свідчать про те, що один із Бренанових суперників вступив у злочинну змову з чорними чаклунами. Про деталі цієї лиховісної угоди нам залишається тільки гадати, та одно певно — ми в жодному разі не можемо допустити, щоб катерлахська корона дісталася людині, на боці якої грають слуги Ворога...
Брігід відклала листа і знову подивилася на Бренана.
— Для твого спокою скажу, що задум Феилана аб Ме- редида від самого початку був приречении на невдачу. Оскільки сестра Моркадес узяла твоїх кузин під свою опіку, то в разі нападу щонаиперше подбала б про їхню безпеку. А тепер вона вирішила, що разом із сестрою Мірґен супроводжуватиме їх до самого Катерлаху. Двох відьом чорні вже точно не заскочать зненацька.
— Але ж яке нахабство! — гнівно мовила Шаннон. — Якщо Моркадес має рацію і чорні справді заміряються на Катерлах. Далебі, в це важко повірити!
— Проте доведеться, — зауважила Шаина. — Як і сестра Моркадес, я не бачу іншого пояснення спробі захопити дівчат. Заради викупу?. Пхе, дурниці! Кожен, хто має бодаи крихту здорового глузду, чудово розуміє, що відьомське золото стане иому поперек горла. Безумовно, тут ідеться про корону.
Сам Бренан не мав щодо цього ні наименшого сумніву. На відміну від Шаини, Мораґ та Шаннон, він знав про отруєння короля, тому сьогоднішні події в карсаллоґсько- му порту стали для нього додатковим і переконливим доказом існування змови між чорними та одним із претен
дентів на катерлахський престол. Щоб урятувати Марвен і Ґрайне, Бренан без жодних вагань відмовився б від корони — якої, власне, ніколи й не прагнув. А тоді.
— Якби викрадення вдалося,— озвучила його думку Шаннон,— то найбільше від цього б виграв ґраф Ярвій- ський. А я ніяк не можу уявити лорда Ріґвара спільником чорних. Можливо, наступним пунктом у плані змовників було його вбивство.
— А коли так,— підхопила Шайна,— треба його попередити. Якщо він усе ж пов’язании з Феиланом аб Мереди- дом, то гірше все одно не стане. А якщо ні — вживе застережних заходів, щоб убезпечитися від замаху.
— Є ідея! — озвалася Мораґ. — Запропонувати лордові Ріґвару посилену охорону. Звернемось до тахрінських чаклунок, що навчалися в Абервені, вони нам не відмовлять. Якщо ґраф погодиться, то перебуватиме під цілодобовим наглядом вірних нам людей. А як відхилить нашу пропозицію, то тим самим підтвердить свою причетність до змови.
— Не конче, — сказала Брігід. — Хоч ідея справді варта уваги. Повідомлю про неї найстаршим, хай вирішують. Але в будь-якому разі, попередити лорда Ріґвара необхідно. Також я розповім про все королю, лордові Кивіну і, звичайно, всім ґрафам-лоялістам.
У Катерласі лоялістами називали вельмож, що беззастережно підтримували відьом; крім Ріґвара аб Ковґала, що зараз перебував у Тахріні, до них належало ще троє ґра- фів — Тироґенськии, Абертавськии та Еигаинськии. Перші двоє невдовзі збиралися вирушити до столиці в супроводі відьом, що гостювали в їхніх князівствах, а молодий Кохран аб Ґарет мав приїхати вже завтра. Звістку про загострення хвороби короля він одержав на півдорозі з Тахріна до Ей- гайна, тож, недовго думаючи, просто завернув назад.
