якусь годинку. Наша молодь просто схибнулась на Первіснш! Поки це була лише теорія, ніхто и чути про неї не хотів, мовляв, наші Іскри однакові, тому всі ми сестри. А тепер багатьом закортіло, щоб у них була матір. Бачили б вони ту матір — мале дівчисько, якому ще немає и шістнадцяти. — Схаменувшись, що говорить про відьомські проблеми при сторонньому, вона досадливо поморщилася и сухо додала: — Ну, гаразд, професоре, прошу сідати. Будьте певні, вас більше не прив’яжуть до крісла.
Шимас повернувся на своє попереднє місце и обережно запитав:
— То ваші наистарші сестри и справді не визнають існування Первісної Іскри?
— Це наша внутрішня справа, професоре аб Неиване, — стримано сказала Аиліш вер Нів, сівши в крісло, яке раніше заимала Ріана вер Шонаґ. — Запевняю, вона жодним чином не стосується вас і розгаданого вами пророцтва. Ми вирішили до пори до часу приховати вашу історію, бо зараз наші сестри у Кованхарі ведуть стеження за маґістром аб Ко- налом. Ми сподіваємося захопити не лише иого одного, а цілу групу чорних чаклунів, утаємничених у наисекретніші плани Ан Нувіну. Погодьтеся, це в наших спільних інтересах.
— Безумовно, — підтвердив Шимас, хоч і відчув пев- нии дискомфорт на думку про те, що в чаклунському місті відьми проводять власну таємну операцію, ще и спрямовану проти одного з маґістрів, хаи навіть чорного чаклуна. А додаткової пікантності ціи ситуації надавала та обставина, що все відбувалося з Шимасової подачі — адже ж це він повідомив відьом про Ярлаха аб Конала. Та іншого виходу не було, і з цим погодився навіть Іґан аб Кін, якого и досі часом згадували в Кованхарі через иого гучнии конфлікт з
відьмами.
— Тож ви маєте розуміти, — вела далі АИліш вер Нів, — що наразі будь-яка згадка про вас і все пов’язане з вами буде вкраИ небажана. Якщо до маґістра аб Конала дійдуть бодаи туманні та суперечливі чутки, що буцімто ви живий це иого негаино сполохає. На жаль, чимало наших сестер мають властивии багатьом жінкам недолік — вони полюбляють пліткувати. І не лише між собою, це було б півбіди... Гм, як я розумію, Ріана визнала вас за чорного, коли ви згадали про Первісну Іскру?
— Саме так і було, — кивнув Шимас. — Вона сказала, що про це ніхто, крім вас та чорних, не знає.
— Якби ж то! Насправді чутки про Первісну вже почали розповзатися по всьому Північному Абраду, хоча після нападу минуло лише п’ятнадцять днів. Тут, в Еврасі, поки по- деикують лише про події на Іхелдироидському тракті, про спробу лихих чаклунів убити нову відьму. Та в цьому немає Ріаниної заслуги — просто вона приїхала сюди недавно і ще не встигла завести серед місцевих жінок подруг, яким звіряла б наші таємниці. Зате це успішно роблять інші сестри в інших містах.
— То чому ви не зупинили леді Ріану?— запитав Шимас. — Чому не попросили нікому не писати про мене? Треба було пояснити, як це важливо.
— І розповісти їй що Кованхаром вільно розгулює ви- сокопоставлении чорнии?— Леді Аиліш похитала головою. — Ні, в жодному разі. Тоді вже точно це не вдасться приховати. А поки я зосередила Ріанину увагу на пророцтві. Є велика имовірність, що вона не обмовиться про вас ані словом, бо захоче видати ваше тлумачення Пророцтва про Першу за своє власне. Я знаю її з пелюшок, Ріана навряд чи втримається перед такою спокусою — надто ж, коли прочитає про численні спроби иого розгадати. Вона дуже амбітна та марнославна.
— О. — протягнув Шимас. — Хитро задумано!
— Проте першість однаково буде за вами, — запевнила иого Аиліш вер Нів. — Коли справа з маґістром аб Кона- лом завершиться, втаємничені сестри підтвердять, що ваш лист надіишов ще до того, як Ріана стала поширювати свої заяви. А в разі потреби я особисто спростую всі її претензії. хоча воліла б цього не робити. Нехаи дитя собі тішиться, а в маибутніх підручниках усе одно буде написано, що ви стали першою людиною в історії Абраду, кому вдалося витлумачити невідворотне пророцтво ще до иого остаточного здіиснення.
— Мене це мало турбує,— сказав Шимас не зовсім щиро; він аж ніяк не мав наміру поступатися своїм відкриттям тіи молодіи довгоногіи відьмі, такіи нахабніи і заро- зуміліи. — Головне зараз — викрити Ярлаха аб Конала, щоб я міг спокіино повернутися до Кованхара.
— А ви вже вирішили, як пояснити свою відсутність?
Шимас трохи розгублено знизав плечима.
— Багато про це думав, та нічого розумнішого не вигадав, ніж сказати, що вцілів після нападу Ярлаха і втік аж на Південь, бо не знав, кому можна довіряти. От тільки будь- хто, зіставивши дати, легко знаиде неузгодженості і спі- имає мене на брехні.
— А ви розкажіть усе, як було, — порадила відьма. — Просто не згадуите про втрачені сім днів, цього ніхто не помітить, і додаите невелику вигадку: коли ви опритомніли в незнаиоміи місцевості, разом з вами був маґістр аб Конал. Він переконував вас прииняти Темну Енерґію и долучитися до чорних, проте вам вдалося відбитись від нього і втекти. А деталі вже додумаєте самі.
— Гадаєте, мені повірять?— з сумнівом запитав Ши- мас. — Як я поясню, що за одну ніч ми з маґістром перенеслися з центру Півночі аж у центр Півдня? Не розповідати ж мені казочки про Тиндаяр. — Він сторопіло осікся, побачивши, як Аиліш вер Нів ствердно киває.
