— Гаразд, я не проти трохи відпочити. Одним тижнем менше, одним більше, вже без різниці. От тільки. Розумієте, леді Аиліш, я незвичнии до вельможного товариства і був би радии уникнути всіх цих великосвітських прииомів, вечірок та всього іншого.
Відьма кивнула:
— Бачу, ви типовии науковець. Можете не турбуватися, професоре, вас ніхто не тягтиме ні на прииоми, ні на вечірки, бо ґраф Раґнал і сам їх рідко відвідує. Це ж не Тила- хмор, де молодии герцоґ Довнал щовечора влаштовує бучні бенкети. Він лише збирає мито за користування трактом, а тутешніи ґраф мусить багато працювати, щоб давати лад і місту, і порту. А як не впорається і втратить прибутки, король не стане з ним довго панькатися, просто призначить у Еврахіншого намісника, азаРаґналом аб Мавоном залишиться тільки ґрафськии титул та доходи від кількох маєтків.
— Ну, тоді. — Тут Шимас замовк і зітхнув. — Я ж геть забув розрахуватися з візником! Попросив иого зачекати і здимів. Зараз він або кляне мене на чім світ стоїть, або ж поїхав, забравши замість плати всі мої речі.
На обличчі леді Аиліш з’явилася щира усмішка.
— Я про це подбала, — заспокоїла вона Шимаса. — Наказала заплатити візникові и забрати ваші валізи. Вони вже чекають на вас у ваших покоях.
Увечері Шимас переконався, що Аиліш вер Нів мала рацію. Ніхто не думав тягти иого на жодні прииоми або вечірки, нікого навіть не зацікавила поява в ґрафському палаці професора-чаклуна. Еврах був великим містом, тут мешкало чимало чаклунів, на службі в самого ґрафа Раґнала їх було аж восьмеро, тому ще один не став ні сенсацією, ні просто новиною. Певна річ, в Еврасі були и чорні, і не виключено, що котриись із них підтримував зв’язок з Ярлахом аб Ко- налом, та тут уже нічого не можна було вдіяти. Відьми вирішили піти на ризик і продовжити стеження за маґістром у сподіванні, що він виведе їх на своїх спільників, а Шима- сові залишалося триматись у тіні и не привертати до себе заивої уваги.
Втім, одна спроба виманити Шимаса у світ таки була, і виходила вона від Ріани вер Шонаґ. Дівчина зненацька ста- ладуже приязною з ним, попросила пробачення за тои при- крии інцидент удень і запропонувала загладити свою провину, влаштувавши иому знаиомство з вершками еврах- ського суспільства на прем’єрніи виставі в наипопулярні- шому театрі міста. Загалом, Шимас любив театр, проте во- лів ходити на такі вистави, де публіку цікавила гра акторів, а не вбрання та прикраси одне одного. Тому він увічливо відмовився від запрошення, а вже за півгодини виявилося, що и Ріана передумала ити до театру і натомість запросила иого повечеряти разом з нею в її покоях.
Тут Шимас не мав жодних причин для відмови, тому погодився і незабаром з’ясував, що така раптова приязність з боку довгоногої відьми була викликана не одним лише почуттям провини. За вечерею вона завела мову про розгадане ним пророцтво, і особливо її цікавило, як він додумався замінити ті два слова. Шимас зрозумів, що задум леді Аи- ліш спрацював: переконавшись, що у виправленіи редакції Пророцтва про Першу справді идеться про принцесу Еирін та Первісну Іскру, Ріана не змогла подолати спокусу і в листах до відьом-подруг видала иого тлумачення за своє власне, а ті у відповідь стали розпитувати, як вона до цього ді- ишла.
Хоч як Шимасові було прикро від такого нахабного пла- ґіату, проте він нічим не виказав свого роздратування і спокіино пояснив хід своїх думок. А щоб уберегти себе від подальших запитань, детально розтлумачив їи усе пророцтво від першого до останнього слова. Втім, Ріана не була дурна (дурних відьом узагалі не буває] і сама про все здогадалася, лише мала деякі сумніви щодо останнього пункту. Шимас переповів їи те, що почув від Іґана аб Кіна: ще до того, як у Еирін виявили Іскру, вона мріяла про чаклун- ськии хист і дуже хотіла навчатись або в Кованхарі, або на Тір Мінегані. А тому можна вважати, що принцеса Фіннела здіиснила мрію своєї двоюрідної сестри, бо зараз їхала на навчання до Абервенської школи для дівчат-чаклунок.
На жаль, це не звільнило Шимаса від спілкування з Ріа- ною в наступні дні. Вочевидь, котрась із її знаиомих відьом, наипевніше, колишня вчителька, приємно вражена успішним тлумаченням цього давнього пророцтва, стала закидати дівчину чи то запитаннями, чи то завданнями з теорії передбачень. Щоб не осоромитись, Ріана мусила по кілька разів на день звертатися до Шимаса за поясненнями, вдаючи, ніби страшенно зацікавилася цією цариною маґії. Попервах він відповідав їи стисло, неохоче, проте невдовзі почав відчувати трохи збочене задоволення від тієї халепи, в яку втрапила молода відьма через своє марнославство, і став відплачувати їи тим, що змушував терпляче вислуховувати цілі лекції, присвячені тому або іншому питанню. Рі- ана вже була не рада, що надумала вкрасти чужу славу, але гордість (чи, швидше, пиха] не дозволяла їи відступити и визнати перед сестрами свіи обман. У присутності Аиліш вер Нів вона почувалася ніяково та присоромлено і водночас була надзвичаино зухвалою, ніби спшмании на гарячому злодюжка, якии розуміє, що иому однаковісінько нічого за це не буде. її погляд наче говорив: „Наистарші промовчали, коли я повідомила сестер про це пророцтво, не наважилися визнати, що приховали правду. А ти, їхніи вірнии цуцик, також мусиш мовчати!“
Та наибільше Шимаса бісило, що Ріана, схоже, переима- лася лише тим, що думають про неї сестри-відьми, і не виказувала ні наименших докорів сумління на иого адресу. Мабуть, не вбачала для себе нічого вартого осуду в тому, щоб ошукати дурня-чаклуна, скористатися иого знаннями, привласнити иого заслуги.
Аиліш вер Нів спостерігала за всім цим із цілковитим спокоєм, хоч і не втрачала нагоди завуальовано покепкувати з Ріани та її палкого захоплення пророцтвами. На шо- стии день за спільним обідом, що розпочався відразу після чергової Шимасової лекції, леді Аиліш, ніби між іншим, зауважила:
— Тобі, Ріано, неабияк пощастило з нашим гостем. Я розпитувала сестер, що зараз перебувають у Кованхарі, і вони відповіли, що в тамтешньому Університеті професора аб Неивана вважають наикращим фахівцем з тлумачення пророцтв після керівника кафедри, маґістра аб Конала. Певно, ти дуже шкодуєш, що він не збирається затриматись у нас довше — на нього вже зачекалися студентки. Гм. Я була б рада переманити вас, професоре, в Абервенську школу, але не буду и намагатися, це марна справа. Ви такии вірнии Ко- ванхарові, що вас не привабить навіть унікальна учениця, що незабаром з’явиться наТір Мінегані.
Певна річ, Шимас і думки не припускав, щоб проміняти Кованхар на Абервен. Проте поцікавився:
— І що ж у ніи унікального?
