— Так, професоре, Тиндаяр. Ми вже сповістили ваш Магістрат, що Ворог знову відкрив доступ до підземного світу для чорних чаклунів — якщо не для всіх, то для обраних. Саме таким чином вони планували захопити леді Еирін вер Ґледіс.
Після чого Шимас почув стислу розповідь про події на сімнадцятіи милі Іхелдироидського тракту. Він розумів, що деякі подробиці відьма приховала, а місцями, можливо, и погрішила проти істини, однак не став указувати на дрібні суперечності в її історії, бо знав, що цим нічого корисного від неї не добудеться.
— Якби я мав на кілька днів більше часу,— промовив Шимас, — можливо, зміг би попередити загибель людеи.
— А може, зробили б тільки гірше, — зауважила леді Аиліш. — Усі ці „якби“ дуже непевна річ. Я мала час обдумати різні варіанти розвитку подіи і дшшла висновку, що ваше попередження швидше б зашкодило, ніж допомогло. Наипевніше, вони б у будь-якому разі зупинилися на сім- надцятіи милі, просто тоді б сестри пильніше охороняли Еирін, постіино трималися біля неї — і, имовірно, всі разом потрапили б до Тиндаяру. Без сумніву, наші вороги передбачили таку можливість і підготували якусь пастку — скажімо, на зразок бар’єра для носіїв пробудженої Іскри. А поки Шаина, Етне та Мораґ з ним розбиралися б. Ні, професоре, я навіть рада, що ваше попередження запізнилося. Шкода, звичаино, загиблих людеи, проте для мене наиго- ловніше, що сестра Еирін не постраждала. І мало того, обставини склалися так, що тепер вона вже не безпорадна і здатна сама себе захистити. Тои, хто влаштував вам цю вашу дивовижну подорож, знав, що робить.
— А ви маєте припущення, хто б це міг бути? — поцікавився Шимас.
Аиліш вер Нів склала на колінах руки и зосереджено подивилися на нього.
— Що не Творець, це точно. Навіть не тіште себе такою думкою. Якщо Див існує, а це ще не доведено, то Він є стра- теґом, а не тактиком. Він може перенести в іншии світ ці- лии острів, населении людьми, щоб було кому битися з нечистю. Може надіслати на землю Відьомські Іскри — або одну Іскру, Первісну,— щоб дати людям зброю для їхньої боротьби. Проте Він не стане втручатися задля порятунку однієї, хаи і видатної людини. Так само, як полководець, що керує арміями, не кинеться в гущу битви через одного зі своїх солдатів. Особисто я вважаю. але маите на увазі, я заперечуватиму свої слова, якщо ви будь-кому їх перекажете. так от, я вважаю, що тут не обшшлося без диннеші, світлоносців — тих, кого ви, чаклуни, називаєте янголами.
Шимас зобразив на обличчі глибоку задуму і сподівався, що це виишло в нього натурально.
— Серед інших, я розглядав і таку можливість. Проте диннеші, як відомо, є воїнами Останнього Дня, а поки цеи день не надіиде, вони лише наглядають за світом земним і воліють не втручатися в хід подіи.
У погляді зеленкувато-карих очеи леді Аиліш з’явилося щось схоже на повагу.
— А ви не такии невіглас, як більшість ваших колеґ, — промовила вона схвально. — Мене завжди потішали чаклунські уявлення про диннеші. Мабуть, тому ви и називаєте їх янголами, бо вони геть не схожі на
— Я пам’ятаю вогонь, — сказав чисту правду Шимас. — Але не став писати про нього в листі, бо не певен, чи був він, чи просто привидівся.
— Мабуть, таки був. А диннеші витягли вас із вогню, подбавши про те, щоб маґістр цього не помітив. Очевидно, ті втрачені вами сім днів пішли на ваше одужання. Іншого пояснення я не маю — адже ніщо не заважало диннеші закинути вас іще далі на південь, у Ан Кавах або навіть на Талев Ґвалах.
Шимасові залишалося тільки дивуватися проникливості відьми, що крок за кроком відтворила ту частину иого історії, яку він від усіх приховав.
— А тепер про маибутнє, професоре, — діловим тоном заговорила Аиліш вер Нів. — Ми не збираємося силоміць вас затримувати и переховувати, проте були б дуже вдячні вам, якби ви погодилися десь зо тиждень погостювати у ґрафа Раґнала. Його я ще кілька днів тому попередила про ваше прибуття, і він навіть розпорядився відвести для вас покої — вони тут, поруч із нашими. Потім ви спокшно вирушите до Кованхара, а на тои час ми, незалежно від того, викриємо спільників маґістрааб Конала чи ні, передамо ио- го до рук вашого чаклунського правосуддя.
— Сподіваюсь, я не буду єдиним свідком обвинувачення, — сказав Шимас. На щастя для нього, в кованхарських судах не присягали говорити правду, бо чаклуни вважали таку присягу дурницею, що не має жодної реальної (тобто маґічної] сили. — Моє слово проти иого слова, тим більше, що після иого усунення я буду одним з головних претендентів на керівництво кафедрою. ну, самі розумієте.
— Розуміємо. І запевняю вас, що ваші свідчення стануть лише останнім цвяхом у иого труну. Наші сестри вже зібрали неспростовні докази того, що маґістр аб Конал є чорним чаклуном. Наразі идеться лише про те, щоб иого судили не одного.
Шимас у задумі потер своє гладке підборіддя. На щастя, він добре володів голільними чарами, інакше зараз мав би на обличчі дводенну щетину, оскільки морська хитавиця була несумісна з гострим лезом бритви. Мабуть, тому більшість моряків відпускали собі бороди та вуса.
