цьому випадку - прагнення не контактувати з неприємним об’єктом)”.
В Ітоні вони приземлилися на даху Вищої школи. З протилежного боку
шкільного двору в яскравому сонячному світлі сяяли білизною п’ятдесят два
поверхи Лаптонської вежі. Ліворуч - Інститут, праворуч - озія Шкільної
Громадської Співальні зі скла й залізобетону. У центрі прямокутника між цих
споруд стояла химерна старовинна статуя Господа Нашого Форда з хромованої
сталі.
Лікар Гефні, ректор, і міс Кіт, Головна вихователька, зустріла їх, коли вони
виходили з літака.
- А тут багато близнюків? - боязко запитав Дикун, коли вони почали свою
ознайомлювальну екскурсію.
- О ні, - відповів ректор. - Ітон зарезервований виключно для хлопців і дівчат
вищої касти. Одна яйцеклітина - один дорослий. Звичайно, це утруднює навчання.
Та оскільки нашим вихованцям доведеться брати відповідальність і приймати
рішення в непередбачених ситуаціях, цього не можна уникнути. - Він зітхнув.
Тим часом Бернардові вельми сподобалась міс Кіт.
- Якщо ви вільні в понеділок, середу або п’ятницю ввечері, ласкаво запрошую, -
сказав він і, тицьнувши пальцем у бік Дикуна, додав. - Знаєте, він такий потішний,
допитливий і дивакуватий.
Міс Кіт усміхнулася (її усмішка, як на Бернарда, була справді чарівною):
- Дякую, я з великою приємністю приймаю запрошення й неодмінно прийду на
одну з ваших вечірок.
Ректор відчинив двері в аудиторію, де йшли заняття з плюс-плюс-альфами.
Послухавши хвилин п’ять, Джон збентежено запитав Бернарда:
