- примовляли з тим більшою певністю, що самі у належний час намірялись
подбати, щоб той кінець був справді кепським... “І не знайде він ще одного
Дикуна, аби знову порятуватись”, - додавали декотрі. Проте поки що Бернардові
вистачало й одного Дикуна, аби ви з ним обходились чемно. Він почував себе
винятковою особистістю, велетом, і водночас був легкий від радощів, легший за
повітря.
- Легший за повітря, - сказав Бернард, показуючи догори. Як перлина у небі,
високо-високо висіла повітряна куля, запущена Департаментом погоди, й рожево
виблискувала на сонці.
“...згаданому Дикунові, - писалося в інструкціях для Бернарда, - слід показати
цивілізоване життя в усіх вимірах...”
Тож Дикуну й показували його тепер з пташиного польоту - з платформи
Черінг-Т вежі. Начальник станції й штатний метеоролог служили за провідників.
Але говорив майже весь час Бернард. У піднесенні він поводився так, ніби був
щонайменше Світовим Контролером. Він ширяв у піднебессі.
З небес опустилась “Бомбейська зелена ракета”. Сходили пасажири. Восьмеро
ідентичних дравидських близнюків-бортпровідників у хакі визирали з восьми
вікон кабіни.
- Тисяча двісті п’ятдесят кілометрів за годину, - значущо мовив начальник
аеропорту. - Що скажете на це, пане Дикун? Непогано, га?
- Непогано, - погодився Джон. - Але Аріель міг облетіти всю Землю за сорок
хвилин.
“Дикун, - писав Бернард у своєму рапорті Мустафі Монду, - не виказує
особливого здивування чи благоговіння перед відкриттями цивілізації. Немає
сумніву, це частково пояснюється тим, що про них він чув від тієї жінки Лінди,
