світі, де радіомузика ставала лабіринтом дзвінких тонів, ковзким, животрепетним
лабіринтом, який вів прекрасно-неуникненними звивами до ясного центру
абсолютного щастя, де телевізійні образи, що кружляли в танці, ставали акторами
в невимовно приємному, суперспівучому стереоконтактному фільмі, де аромат
пачулі, що капала з крана, означав більше, ніж просто пахощі - він виростав у
сонце, мільйон сексофонів, пристрасні обійми Попе, але набагато дужчі,
незрівнянно солодші і безконечні.
- Ні, відмолоджувати ми не вміємо. Але я дуже радий, - продовжував лікар Шоу,
- що маю нагоду побачити одряхління, старечість на людській істоті. Дуже вам
вдячний, що запросили мене. - І лікар потис Бернардову руку.
Отож усі жадали бачити Джона. А що Джона можна було бачити лише за
посередництвом Бернарда, його уповноваженого опікуна, той, себто Бернард,
уперше в житті відчув, що з ним поводяться не просто нормально, а як з визнач-
ною особою. Припинилися розмови про алкоголь у його кровозаміннику,
перестали глузувати з його зовнішності. Генрі Фостер випромінював товарись-
кість; Беніто Гувер подарував шість пакунків секс-гормональної гумки; асистент
Визначальника приходив і улесливо напрошувався на одну з Бернардових вечірок.
А щодо жінок, то варто було Бернардові лише натякнути - і він міг мати, яку
вподобав.
- Бернард обіцяв познайомити мене з Дикуном наступної середи, - тріумфуючи,
оголосила Фенні.
- Я така рада, - сказала Леніна. - А тепер погодься, що ти помилялася щодо
Бернарда. Хіба не правда, він дуже милий?
Фенні ствердно кивнула головою.
- Признаюся, - згодилась вона, - я приємно здивована.
