кожному коридорі. Студенти і навіть сам Директор мимоволі пішли навшпиньки.
Всі вони, звичайно, були альфами, але і в альф рефлекси досить відпрацьовані. -
Тихо! Тихо! - вся атмосфера чотирнадцятого поверху шипіла цим категоричним
імперативом.
П’ятдесят метрів навшпиньках - і вони під дверима, які Директор обережно
відчинив. Вони переступили поріг і опинилися в сутінках заштореної спальні.
Вісімдесят дитячих ліжечок стояли в ряд під стіною. Чувся шум легкого, рівного
дихання і слабке бурмотіння притишених голосів.
Няня підвелася і виструнчилася перед Директором.
- Перші сорок хвилин ми відвели питанням сексу, - доповіла вона, - а зараз
перейшли до елементарної класової свідомості.
Директор повільно пройшовся вздовж ліжечок. Розрум’янілі вві сні вісімдесят
хлопчиків і дівчаток спокійно дихали. Під кожною подушкою чувся шепіт.
Директор І-К Центру зупинився і, схилившись над ліжечком, напружено
прислухався.
- Кажете, до елементарної класової свідомості? Давайте повторимо трохи
голосніше.
У кінці кімнати на стіні висів гучномовець. Директор підійшов і натиснув
умикача.
- ...всі в зеленому, - почувся приємний, доволі чіткий голос, - а дельти носять
хакі. О, ні, ні, не хочу гратися з дельта-дітлахами. А епсилони ще гірші. Вони
надто тупі і тому не вміють ні читати, ні писати. Крім цього, вони в чорному,
такому бридкому кольорі. Як гарно, що я - бета. - Коротка пауза, а потім голос
почав знову: - Діти-альфи носять сіре. У них робота важча за нашу, тому що вони
страшенно розумні. Як гарно, що я бета, що не працюю так тяжко. А ще - ми
