створений з цих сугестій! - Директор, тріумфуючи, майже кричав. - Навіяно
державою! - Він ударив кулаком по найбільшому столу. - Отож виходить... - Галас
примусив його обернутись. - О Боже Форде! - мовив він скрушно. - Це ж треба,
дітей побудив...
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Надворі у парку був час забав. У літеплі червневого сонця сім чи шість сотень
голих хлопчиків і дівчаток з вереском бігали по газонах, грали в м’яча або по
двоє-троє усамітнювалися в квітуючих кущах. П’янко пахли троянди, на вітах не
змовкали два солов’ї, інколи затинаючись кувала в липах зозуля. У повітрі
розливалося дрімотне гудіння бджіл і гелікоптерів.
Директор і студенти трохи постояли, поспостерігали за грою в гилки. Десь із
двадцятеро дітей зібралося довкола хромованої сталевої вежі. Вони старались
закинути м’яч на платформу вгорі, звідки він скочувався всередину, падав на
швидкорухомий диск, вилітав крізь один із численних отворів циліндричної вежі,
і діти знову його ловили.
- Дивно, - розмірковував Директор, коли вони пішли далі, - дивно, що навіть за
часів нашого Форда для ігор не треба було нічого, крім одного чи двох м’ячів,
кількох палиць і, можливо, ще сітки. Чи ж не дурість дозволяти людям грати хай і
в складні ігри, які не сприяють зростанню споживання. Це безумство. Тепер
контролери не затверджують жодної нової гри, не переконавшись, що вона
потребує не менше знарядь, ніж найскладніша з уже існуючих. - Його думка
раптом урвалася: - Яка чарівна парочка!
У трав’янистому закуті між високими язиками середземноморського вересу
двоє дітей, хлопець років семи і дівчина, можливо, на рік старша, зосереджено, з
серйозністю вчених, заглиблених у науковий пошук, гралися в примітивну
