сексуальну гру.
- Чудово, чудово! - сентиментально повторював Директор.
- Чудово, - чемно погоджувалися хлопці. Але їхні посмішки були досить
поблажливі. Вони облишили подібні забавки не так уже й давно, тому спостері-
гали за всім отим зверхньо. Чудово? Та це просто дитячі пустощі. І все. Просто
діти.
- Я завжди собі думаю... - продовжував Директор тим самим сентиментальним
тоном, але його обірвав голосний вереск.
Із сусідніх кущів появилася нянька. Вона вела за руку малого зарюмсаного
хлопця. За ними дріботіла скривджена й знічена дівчина.
- В чому річ? - запитав Директор.
- Нічого особливого, - відповіла няня, знизавши плечима. - Просто цей хлопець
чомусь неохоче включається у звичайну еротичну гру. Я це помічала й раніше. А
сьогодні почав ще й скиглити...
- Їй-Форду, - забожилася розтривожена дівчинка, - Я не збиралася його
кривдити... Справді...
- Звичайно, що ні, любонько, - заспокоювала її няня. - А тепер, - продовжувала
вона, звертаючися до Директора, - я веду його на консультацію до психолога: чи
немає в нього якоїсь ненормальності.
- Чудово, - сказав Директор. - Ведіть. А ти, дівчинко, залишайся, - додав він,
коли нянька відійшла з своїм крикливим підопічним. - Як тебе звати?
- Поля Троцька.
- Дуже хороше ім’я, - сказав Директор. - А тепер біжи пошукай собі якогось
іншого хлопчика побавитись.
