пам’ятаєте прекрасні натхненні слова нашого Форда: “Історія - нісенітниця”.
Історія, - повільно повторив він, - нісенітниця.
Він помахав рукою, ніби невидимим помелом змітаючи порох, а порохом тим
були Гараппа й Халдейський Ур; а павутинням були Фіви й Вавилон, Кнос і
Мікени. Мах-мах рукою - і де ви, Одіссей і Йов, Юпітер і Гаутама, де Ісус? Мах - і
полетів геть античний мотлох, що звався Афінами й Римом, Єрусалимом і
Серединним царством. Мах - і порожньо там, де була Італія. Мах - і не стало
соборів. Мах-мах - і прощай “Король Лір” і “Думки” Паскаля. Прощайте,
“Страсті”, тю-тю, Реквієм, прощай, Симфоніє. Мах, мах...
- Йдеш увечері на стереоконтактний фільм, Генрі? - запитав асистент
Визначальника. - Я чув, в “Алгамбрі” першокласний новий фільм. Там є любовна
сцена на шкурі ведмедя. Кажуть, це щось надзвичайне. Відчувається кожна
волосинка ведмедя. Найдивніші ефекти дотику.
- Ось чому нас не вчать історії, - сказав Головконтр. - Але тепер настав час...
Директор стривожено глянув на нього. Ходять же чутки, що старі заборонені
книжки переховуються в сейфі у кабінеті Головконтра. Біблія, Поезія - Форд його
знає що.
Мустафа Монд перехопив занепокоєний погляд співрозмовника і кутики його
червоних губ іронічно здригнулися.
- Не бійтеся, Директоре, - сказав насмішкувато, - я не зіпсую вам студентів.
Директор збентежено промовчав.
Тих, хто тебе зневажає, сам зустрічай з презирством. У посмішці Бернарда
Маркса було стільки зверхності! Теж мені - волосок ведмедя...
- Обов’язково піду, - сказав Генрі Фостер.
Мустафа Монд подався вперед і насварився пальцем:
