Від згадки про Друдла бабчин погляд помітно зм’якшився.
– Так, Друдл… – задумливо стиснула губи вона. – У наших колах його звали Пересмішником. А ви були його другом? Чи, насмілюся запитати – учнем? Даруйте за зухвалість, але інакше вам навряд чи довелося б чути від Друдла «Касиду про взяття Кабіра» та ще й сперечатися з Пересмішником… багато про що.
«Сказати їй?» – запитав Чен.
«Скажи…» – ворухнувся я.
– Ви, напевно, чули, що я вбив у Кабірі людину? – навпростець запитав ЧенЯ.
– Та… – зам’ялася Матінка Ци. – Щось на кшталт того… Тільки хто ж у таку неправду повірить – щоб такий молодий і шляхетний пан…
– Це не є неправдою. Це правда. Я вбив убивцю Друдла. І Пересмішник встиг побачити його смерть.
Те, що відбулося потім, потрясло ЧенаМене. Матінка Ци встала ізза стола, підійшла до нас і, відкинувши скатертину, опустилася на коліна й поцілувала Ченові руку.
Праву. Руку альМутанаббі.
І приклалася чолом до мого клинка, злегка зрушивши піхви.
Потому бабця повернулася назад і взялася крутити в пальцях палички для їжі, ніби нічого не трапилося.
– Друдл… хитрий розумник, що полюбляв називатись дурнем у присутності справжніх дурнів, – вона говорила тихо й виразно. – Пам’ятаю, ми рідко зустрічалися, але часто хвалилися в листах одне одному новими відкриттями, а при зустрічах нашвидку переписували й заучували знайдені тексти – хоча кожен, звичайно ж, хотів мати оригінал. Утім, мене завжди цікавив початок становлення Кабірського емірату, а Пересмішник більше захоплювався епохою ульКайса Старшого. Але…
– Мене теж більше цікавить початок становлення емірату, – одразу ж перебив її ЧенЯ. – Взяття Кабіра, походи альМутанаббі… еее… встановлення кордонів… Чи не могли б ви, Матінко Ци, хоч коротенько…
– Це добре, – кивнула бабця. – Як правило, в минуле дивляться старі… але коли молодь уміє обертатися – це свідчить про мудрість, що зароджується. Так, у Мейланя незабаром буде достойний правитель. Що ж, слухайте…
І ми слухали.
Пам’ятаю: у провулках віддавав луною гулко
Гуркіт мідного тарана війська лівого крила.
Заради Творця, Єдиного, Всеначального, хай буде його милість із нами! І впав Кабір білостінний, і сів на завойованому престолі вождь племен із передгір’їв СафедКух, шалений і заколотний АбутТаїб АбуСалім альМутанаббі, чий чанг у рідкісні години миру бринів, наче меч, а меч у час битв співав голосно й радісно, складаючи пісню смерті.
Тої ночі навис закривавлений ятаган альМутанаббі над димуючим містом, і здобув гордий клинок прізвисько ІльРахш, що означає «Крило бурі» …
(«Ти кликав руку альМутанаббі, старий Фархаде, – думав ЯЧен, – ти кликав руку, що тримала тебе в дні твоєї молодості, ятагане Фархаде ІльРахше фаррлаКабіре… ти пам’ятаєш теплий, ще не охололий труп людини, місто Кабір? О так, ти його пам’ятаєш, старий мудрий ятагане, що не любить прикрас…»). Але недовго насолоджувався АбутТаїб альМутанаббі, перший емір Кабірський із роду АбуСалімів, спокоєм і щастям, недовго носив вінець перемоги, змінивши його знову на похідний шолом. І розділив він військо на чотири частини, вказавши кожному свою дорогу. Західні полки, на чолі яких стояв сивий вождь, лев пустель Антара АбульФаваріс, чия крива альфанга не перше десятиліття здіймалася над полем битви, заслуживши пріхвисько азЗамі, що означає «Горе сильних», – західні полки рушили вздовж лівого рукава Сузи на Хінське ханство й вільне місто Оразм, мріючи дійти до Дубанських рівнин.
Південні ж полки, що складалися з нездоланних у бою воїнів, народжених у похмурих ущелинах біля перевалів Рок і анРок, а також загони горців Озека йшли під проводом юного Худайбеґа Ширвана, чий спис Рудаба, що означає «Сестра тарана», простромив першого ворога, коли запальному Худайбеґові не виповнилося й дев’яти років. Їхньою метою була багата Харза, на чиї стіни ніколи ще не піднімався ворог, і намети білобаранних кочівниківхургів, невловимих і зрадливих.
Північні полки вів на Кімену й Фес найкращий друг і названий брат альМутанаббі, завше усміхнений Утба АбуЯзан. Любив Утба сміятися за бенкетним столом, полюбляв усміхатися в покоях красунь, але страшний був регіт божевільного Утби в горнилі боїв, і червонів від крові півмісяць його дворучної сокири арРаффаль, «Усмішки вічності».
