Шлях меча

Лютий якша Асмохата

Ув Анкоровій личині

Меж довірливих людей,

Але прагнув демон крові.

Йому кров дарує силу,

І скріпляє чародійство,

Як таємная печать.

Врешті під покровом ночі

Вийшов він на полювання –

Не на ланей прудконогих,

Не на оленів чи турів –

Він хапав маленький діток,

Що в колисках мирно спали,

І смоктав із горла кров.

(…Ти бач! Ото негідник… у колисках мирно спали… аж плакати хочеться!..)

Але якось дикий якша

Не устигнув приховати

Сліду трапези страшної –

На гарячому сам батько,

Сам Анкор його піймав.

Янґ Анкор за меч схопився,

Та не зміг ударить сина,

Одержимого безумством –

Він не знавбо, що це якша,

І що Чен лежить в ставку.

Засміявся Асмохата,

Витяг свій клинок чарівний,