А після й нам.
– Він запитує, чи знаємо ми, з кого сміємося?
«Діти, діти… наш – отже, найдужчий, найгрізніший, найнеперевершеніший… бійтеся, інші діти!»
– Скажи – знаємо, – прищулився Чен, а я покинув піхви й закрутився в руці альМутанаббі, перетворившись на виблискуюче колесо. – І запитай, чи знають вони, у свою чергу, хто перед ними?
Дикі Леза притихли, вслухуючись у мій упевнений свист, а з юрби шулмусів почулося вже знайоме: «Мо аракчі! Моо аракчі илджаз!»
– Вони кажуть, що ти – Моо аракчі илджаз.
ЧенЯ чекав продовження.
– Арака – це такий напій, – узявся пояснювати Асахіро, – щось на кшталт Фуррашської чачі, лише з кобилячого молока й слабший. Аракчі – це той, хто араку п’є. Частіше, ніж слід. П’яниця, одним словом. А Моо аракчи – це той, хто п’є перед боєм невидиму араку з долонь Жовтого бога Мо. У будьякому племені пишаються Моо аракчі, але в мирний час змушують їх кочувати окремо від інших. Бояться… А илджаз – це дракон. Великий. Із трьома головами.
– Он як, – пробурмотів ЧенЯ, – отже, я тепер Мо о аракчі илджаз. Грізний, п’яний і з трьома головами. Ще три дні тому я був демон якша Асмохата і його чарівний меч, що вогнем уночі палає… і тут ось таке!
– Асмохатта! – раптом підхопив найближчий шулмус, молодий круглолиций Придаток зі здивовано роззявленим ротом. – Хурр, вассаОридж! Асмохатта! Моо аракчі илджаз – Асмохатта!..
Юрба полонених загаласувала, розмахуючи зв’язаними перед грудьми руками, і навіть рудовусий нойон не намагався втихомирити одноплемінників, що розбушувалися, хоча все йшло до бійки – у круглолицього виявились як прихильники, так і супротивники.
– Ти хоч розумієш, що сказав? – тихо запитав ЧенаМене Асахіро.
– А що я сказав? – здивувався Чен, а я перестав вертітися в його руці й здивовано захитався ліворучправоруч. – Та нічого я не сказав…
– Ти сказав, що ти – останнє земне втілення Жовтого бога Мо, хазяїна священної водойми. Ас – Мо – Хат – Та. У Шулмі вважають, що вголос назвати себе Асмохатта може або дурень, або…
– Або?
– Або Асмохатта.
Дзютте за поясом Чена неспокійно засмикався.
– Про що це ви? – вимогливо запитав він у мене.
Я пояснив.
– Щасливі твої зірки, дурний ти мечу, – серйозно й мало не врочисто заявив блазень. – Кольнино Придатка Махайри нижче пояса – тільки ззаду, а не спереду – нехай іде до шулмусів і співає їм «Джир про хитрозлобного якшу Асмохата і його беззаконні діяння». І щоб через слово було – Асмохатта! А не захоче співати – кольни дужче – і спереду!..
– Діомеде! – покликав ЧенЯ. – Ідино сюди!
Діомед підійшов. Чен наказав співати. А я кольнув. Діомед підстрибнув і сказав, що він джир дослівно не пам’ятає, бо він не мандрівний співак, лише підспівувач; а Махайра взагалі нічого не зрозумів і почав відмахуватись. Я вгамував Женця й кольнув Діомеда ще раз, доки Дзю, наспівши, тримав ображеного Махайру. Тоді Діомед схопився за вколоте місце й погодився співати.
А Кос пошукав у своїй поклажі й повідомив, що слова джиру в нього записані. Для нащадків, мовляв, старався. Цікаво, для чиїх? Тож нехай Діомед співає з його запису, а Асахіро буде перекладати.
