– Відпий! – наказав ЧенЯ.
Коблан слухняно й з видимим задоволенням відпив, і борода його настовбурчилася.
– Илджаз арака! – сказав Асахіро. – Мо илджаз арака!
Нойон Джелме презирливо усміхнувся.
– Чашу!
ЧеновіМені подали дерев’яну похідну чашу, і Коблан до країв наповнив її викраденою в Мейлані настоянкою Вогненного дракона.
– Пий, Джелмебагатуре!
Чашу Чен тримав в обох руках, опустивши мене в піхви.
Гординя, гординя… Джелме підійшов і схилився над чашею. Він на очах у свого й чужого племені пив Мо илджаз араку – нехай і несправжню, як гадав він сам – із лускатих рук того, хто називав себе Асмохатта.
І двоє ориджитів вийшли з кола.
А ті, що залишилися, почали глухо перешіптуватися.
Вони не бачили обличчя свого нойона, коли той зробив перший ковток. А я бачив – знизу, з піхов мені чудово було видно це синьобагряне обличчя з випнутими очами, цей роззявлений рот, який марно намагався вдихнути повітря, що стало раптом шорстким і розпеченим; і голена потилиця Джелме вростала в плечі, а плечі судомно смикалися й повзли вгору.
Коли нойон зумів обернутися до одноплемінників, ще один ориджит покинув коло.
Бігцем.
Дикі Леза здригнулися й тривожно задзвеніли.
Чен, запрошуючи, підніс чашу шулмусам, і ще троє найсміливіших – або найдурніших – зважилися повторити подвиг свого нойона, що кашляв неподалік.
Ні, не троє – двоє, бо третій подумав, глянув на своїх стражденних побратимів і повернувся назад.
Утім, з кола не вийшов.
Чен усміхнувся й підніс до губ чашу.
…Кожен Придаток у нашій родині, як і в будьякій іншій родині «п’яного меча», тричі проходить випробування предка Хена. На тринадцятому, вісімнадцятому і двадцять першому році життя. Випробування полягає в тому, що Придатка спершу напувають вином до стану «п’яниці з піалою» у тринадцять, «п’яниці зі жбаном» у вісімнадцять і «п’яниці з барилом» у двадцять один. А потім досвідчений Звитяжець у руках досвідченого Придатка – зазвичай це глава роду або родини – веде Бесіду зі сп’янілим молодиком без потурання й жалю.
Якщо випробовуваний падає й не встає – його піднімають, якщо він упускає Звитяжця – його змушують підняти й продовжити Бесіду; і так до тієї миті, яку самі Придатки називають «прозрінням предка Хена».
Тобто, до перших трьох тверезих рухів.
Після двадцяти одного року всі Придатки, що пройшли таку виучку, здатні пити, не п’яніючи.
Нечасто.
Двічітричі на рік.
