– Міг, – уперто кажу ЯЄдиноріг. – Міг. Це я не зміг змінити його. Але – зможу.
– Можливо, можливо, – як колись, задумливо бурмоче Неправильний Шаман. – Після зустрічі з тобою я вже ні в чому до кінця не впевнений. А це погано. Шаман повинен бути впевнений. Інакше він – поганий шаман.
– Послухай, Кушетенгрі, а що бачив ти?
– Те ж, що й ти.
– Але я ж бачив себе! Отже, і ти повинен був бачити себе!
– Ні. Я себе не бачив.
– Чому?
– Певно, я вмру до того, – байдужно відповідає Куштенгрі, Неправильний Шаман.
І тоді я знову оголив Єдинорога, і Звитяжець знову потягнувся вістрям до Шамана.
– Я втомився, – сказав Куштенгрі.
Єдиноріг не здригнувся.
Ми теж утомилися.
Але нам потрібно було повернутися до джерела; нам був необхідний день сьогоднішній і день завтрашній, але не день Шулми.
Шаман якось дивно покосився на Єдинорога, немов бачив його вперше, і взявся за клинок. Рука його тремтіла.
…я летів, летів високо в небі, як птах, швидше від будьякого птаха. Закінчився Кулхан, промайнув піді мною Мейлань, ось зміїться Фаррский тракт, ось на обрії виростають обриси Кабіра…
І я падаю, падаю, падаю, збитий, як птах, на льоту; я падаю, серце моє обривається в дзвінку порожнечу, і я знаю, що не помилився, що бачив те, що бачив, те, що обпалило душу мою…
Над Кабіром повільно згущувалося криваве червоне марево. Вогонь Масуда.
Розділ 25
Тиждень після цього я не хотів ні про що думати. Немов у моїй душі залишився опік, що саднить, дотик до якого будьякої, навіть найменшої думки заподіював нестерпний біль.
І наприкінці важкого, тернистого шляху кожного міркування було одне й те ж: мандрівна думка впиралася в двері палаючого будинку, з вікон цього будинку виривалися жадібні язики Масудового вогню, а на порозі стояв Джамухабатиніт, безликий гурхан, і горло його було відкрите для меча.
Я не хотів думати. Ні про що. І, як шкереберть кидаються в прірву, поринув у єдину справу, яку вмів робити, справу, здатну поглинути мене всього і відучити думати.
Бодай на якийсь час.
Я мучив власне тіло, змушуючи його в латах робити те, чого раніше не міг як слід зробити й без лат; я намагався дійти до знемоги, а знемога тікала від мене, і тіло моє раділо поверненню на круги свої, раділо й не хотіло втомлюватися, погоджуючись із будьякими, навіть найхимернішими наказами й виконуючи їх бездоганно й миттєво, як чудово вимуштруваний слуга. Я жадав від Єдинорога з Уламком неможливого, і вони відповідали мені тим же, доки неможливе не ставало можливим, ми були п’яні один одним, і нещадні один до одного; і ми були одним цілим.
А ночами, у короткі години відпочинку, мене рятувала Чин.
Я вів Бесіду з усіма, вимотуючи тих, кого міг вимотати, змушуючи Фальґрима, анТанью й Асахіро годинами працювати на турнірних швидкостях; вони змінювалися, Ґвеніля поміняв Сай і Заррахід, їх обох – Нодачі, а ми з Єдинорогом і Дзю все кружляли по втоптаному майданчику, як плямистий чауш по клітці, і я відчував шалене биття крові в залізній руці.
