Жлоб — це людина, яка говорить: «Ти повинен!» Ніхто у цьому світі не має права говорити комусь «Ти повинен». Навіть у складних стосунках батьки-діти або вчитель-учень — є багато інших формул спілкування. І заохоченням до дії може бути звернення: «Тобі це знадобиться, тому що...», але не «Ти повинен!»
Найбільші жлоби у світі — це Сталін, Пол Пот і ті політики, які вважають, що вони мають право сказати кожному (хто б він не був), а іноді народам: «Ти повинен! Ви повинні»!
Жлоб у владі лояльний до тих, хто сильніший за нього, і знищує тих, хто опинився нижче за рівнем значущості. Це і є закон життєдіяльності жлоба.
Моральна функція жлобства — не лише себе прославити, але і коштом цього підвищення когось принизити. Це, як правило, діє і на рівні побутового жлобства. Але побутове жлобство ми зараз не розглядаємо, бо воно є радше наслідком жлобства політичного і за своєю суттю явищем природнішим. Це все одно що лева або тигра, який заважає газелі пастися або ростити дитинчат, вважати жлобом у ставленні до неї.
Емоції — антиемоції
Жлобство — річ гіперемоційна. У слов’янських народів емоційна домінанта, що наявна в усіх сферах людської діяльності, особливо помітна. І водночас я є прибічником антиемоційної системи взаємостосунків — зобов’язань і контрактів. Чітко побудований контракт, де всі сторони розуміють свою відповідальність, пайову участь і власну вигоду, виключає емоційність. У цьому полягає привабливість цивілізованої демократії, де все будується за контрактним принципом. Проте я аж ніяк не виключаю емоційність зі сфери мистецтва. Будь-які емоції, перетворені на культуру — це благо.
Тридцять років у Парижі — рік в Україні
Перше, що впадає у вічі після повернення в Україну, — це неймовірна пасивність людей. Бони нічого не роблять. Бони бігають, метушаться, створюють видимість діяльності, але при цьому нічого істотного не створюють.
Проте попри цю «активну пасивність» в них є якась дика впертість. Найбезглуздіша ідея може «додовбуватися» до кінця — за повної відсутності її доцільності. Ну і третя проблема — відсутність у людей проектів (окрім художників хіба що). І це разюче відрізняє українців від тих же американців, німців, японців або китайців, у яких є глобальні і локальні проекти, що дуже жваво втілюються в життя.
Про жлоба в собі
Я теж іноді спроможний на жлобські вчинки й абсолютно не безгрішний в цьому сенсі. Але намагаюся принаймні усвідомити, що той чи інший прояв моєї життєвої активності може потрапляти під характеристику жлобства. А тому досить часто здійснюю «спокутувальні акти», утішаючи себе думкою, що грішник, який покаявся, миліший Богові, ніж той, хто гріха уникає.
Для себе я розв’язав цю проблему абсолютно усвідомленою антиемоційністю. Я просто ігнорую проблеми, які можна пов’язати з цим явищем. Наприклад, не розшукуватиму людину, яка «пом’яла» моє авто, аби добитися від неї відшкодування збитків: мені набагато важливіший мій внутрішній комфорт і душевний спокій.
Жлобство — це маленька деталь, яка нервує, як нервує, наприклад, комар, бо він тебе кусає. Якщо тебе вкусив один — таке можна пережити. Але якщо цих укусів п’ять-десять, то це серйозно впливає на якість життя.
Як блокувати дію жлобства
1) Метод ігнорування.
Я вважаю, що жлобів треба ізолювати і передусім позбавляти їх уваги. У Франції, наприклад, можна спостерігати в кафе таку картину: під час сніданку офіціант вивернув на відвідувача ресторану яєчню... а тим часом той спокійно продовжує розмовляти. Так-от: відвідувач, як правило, навіть не удостоїть офіціанта своєю увагою. Бо навіщо витрачати емоції, якщо той усе одно прибере. Таким чином — абсолютно антиемоційно — вони ігнорують будь-які прояви жлобства.
Для більшості людей, які реалізують свої проекти, жлоб є всього лишень супутнім механізмом для досягнення своїх цілей. Жлоб — це біоробот. Жлобство — самогубство. Жлобську агресію породжує нереалізованість. «Ґужа», «плюг» — так кажуть французи на жлобство. Тобто такий, що недотягнувся, недо... Префікс недохарактерний, він теж допомагає в ідентифікації жлоба.
2) Технічні заходи.
Наприклад, в українському метро жлоб завжди має можливість проявити своє жлобство — не притримати двері, ударити ними того, що йде позаду. У Японії цю проблему розв’язали, створивши особливі двері, де подібний маневр неможливий, у такий спосіб позбавивши жлоба можливості себе проявити. У цій дуже висококультурній країні усувають практично всі способи, за допомогою яких жлоб може проявити себе.
3) Спецзакони.
Б Америці, для прикладу, мер Нью-Йорка прирівняв побутове жлобство до кримінальних злочинів. Якщо людина розбила скло в під’їзді або розписала фарбою з балончика чужі стіни, то вона є злочинцем і мусить за це відповісти перед законом. Але перед цим мер видав відповідний наказ і виділив гроші на ремонт під’їздів і громадських місць, за псування яких і ввів кримінальне покарання. Проблема розв’язана. Жлоб і його прояви поставлені поза законом.
Україна як полігон для досліджень
З точки зору дослідження проблеми хамства, жлобства, безкультурності Україна дуже цінна як лабораторія, як реторта, де виплавляються деякі, можливо, нові погляди на ці проблеми. За розмірами, за кількістю людей, за своїми природними ресурсами вона може слугувати своєрідною моделлю світу, де стикаються Схід і Захід.
Жлоб як предмет культурологічного дослідження
Жлоб і саме поняття жлобства, безумовно, можуть стати темою для культурологічних і художніх досліджень. Узяти хоча б творчість Леся Подерв’янського — він зробив жлоба персонажем монументального епосу, співмірного за рівнем побутової і
