Про жлоба
У класичному хрестоматійному розумінні цього слова жлоб — людина, яка поєднує в собі неграмотність, хамство та агресію. Погляди на світ, які сформувалися в його умі, коли він мав років двадцять, як правило, особливо не змінюються впродовж усього життя. Просто йому ніколи подумати, шанувати книги, розібратися в собі... Ось так, залишаючись «вічно молодим» двадцятирічним хамом, він і пре по життю, розштовхуючи, посилаючи, будуючи власне оточення залежно від свого становища, статусу та можливостей.
Про позитивне варварство
У мистецтвознавців є таке професійне слівце «кемп», яке означає естетизацію кітчу. Те, що, приміром, робить Поплавський, — чистий кітч, але те, що робить Андрій Данилко, це — кемп. Коли з кітчу робиться мистецтво — це прекрасно. А оскільки кітчева субкультура в Україні представлена дуже щільно, то й роботи з її естетизації — непочатий край. Нам нічого соромитися своєї сутності. Нам нема чого рівнятися на Москву, яка поглядає на нас згори або на вихолощений в творчому й емоційному плані Захід. У нас, українців, — своя органіка і своя сила.
Свого часу Емір Кустуріца носився з ідеєю організувати Бієнале слов’янських країн. Бо тут — пристрасть і енергія, потрібно в спорохніле тіло Європи влити свіжу слов’янську кров.
Це абсолютно нормально, коли раз на 500 років в усталений європейський світ вдирається варвар і перетрушує світоглядні основи Заходу.
Творча енергія зараз вирує на східних околицях Європи і потрібно давати їй вихід. У цьому аспекті наше варварство — винятково позитивна річ. Зараз і в Москві, і в Берліні, і в Нью-Йорку подейкують, що чекають чогось принципово нового від українського мистецтва. У західному світі є сильне передчуття культурного ривка України, і потрібно своїм шансом скористатися.
Андрій Єрмоленко. «Кілер», 2013 р.
Василь Цаголов
Фото: Вадим Фелік
Василь Цаголов — художник. Народився 1957 р. у м. Дігора (Північна Осетія, Росія). У 1980 р. закінчив Північно-осетинську художню школу (Владикавказ, Росія), у 1986 р. — факультет живопису Державної Академії мистецтв (Київ). Вибрані персональні виставки: «Українські Х-files» (галерея Гельмана, Москва, 2003), «Оптика помаранчевої революції» (галерея Гельмана, Москва, 2006), «Кого боїться Хьорст?» (галерея Колекція, Київ, 2009), «У страху очі великі» (PinchukArtCentre, Київ, 2011). Учасник групових виставок: Республіканська виставка молодих митців (Центральний будинок художника, Київ, 1989), «Вавилон» (Палац Молоді, Москва, 1990),
Жлоб ментальний
Уперше почув слово «жлоб», коли залишив рідне село Діґора в Північній Осетії. Там цього слова я взагалі не чув, натомість у Владикавказі, куди приїхав на навчання, люди його вживали. Думаю, що це поняття міське, хоч жлоби, прошу на мене не ображатися, вихідці із села.
Я ж теж родом із села
Жлоб — це людина жадібна, хитра, нахабна, хамовита, яка свою дурну енергію витрачає собі на користь, а іншому шкодить. Можна спостерігати прояви жлобства, наприклад, на рівні черги будь-куди, хтось із людей не стоятиме, а намагатиметься зручно прилаштуватися попереду тих, хто чесно чекає своєї черги.
Жлобство може набути глобальних розмірів: людина по життю працює ліктями, обманює, коштом інших досягає мети і стає успішним політиком чи бізнесменом, таким чином, отримує владу й капітали.
Вважаю, що ті, кому вдається зробити карколомну професійну кар’єру, певною мірою жлоби. Це не є ні добре, ні зле, бо щоб досягнути чогось у житті, потрібно використовувати багатий арсенал найрізноманітніших засобів.
Кримінальні хлопчики
Можу розповісти історію однієї зі своїх робіт, на якій присутнє жлобство. Троє чоловіків справляють малу потребу на четвертого, а він закриває своє обличчя руками. Ця скульптура відображає моє бачення кримінальних 90-х, вона є моїм пам’ятником кримінальній поетиці. У режисера Джона By були хлопці з пістолями в перехрещених руках, в Тарантіно — своє кримінальне чтиво, а у мене — «пісяючі» хлопчики. В ідеалі інсталяція мала б бути серед інших фонтанів у російському Петродворці. Усе в ній тоді б могло бути розфарбоване золотом. Однак ця мрія нездійсненна. Та через цей проект я знайшов спосіб висловити своє розуміння кримінального світу, шукав ту крайню точку людського приниження, водночас у ньому присутня завуальована іронія.
