бджолина матка розмовляла із бджолами:— Де ви попали сю кобилу?— Да там, лежала за байраком, да вже собаки половину з'їли, а нам зоставили тільки зад.— Що ж ви, увесь уже сюди втягли?— Ні, хвіст не помістився, так висить знадвору.Чоловік підійшов ближче й побачив, що з очка витікає патока, нагадуючи за формою кінський хвіст. Тоді він зрозумів, що то дядько-відьмак керує бджолами й допомагає їм знайти поживу.Взагалі, чаклуни знають багато способів, за допомогою яких можна збільшити бджолиний узяток. Наприклад, у ніч на Івана
Купала бджолу загодовують спеціальною сумішшю зі словами: "Годую тебе до Івана, а після Івана зроби мене як пана". Після цього бджола приносить багато меду, стає лютішою і не піддається чужому рою. Бджола
У народній уяві бджола нерідко пов'язується зі змією, очевидно, через отруйні властивості обох, хоча й говорять, що "бджола від Бога, а гадюка — від чорта". Тому біль від зміїного укусу можна полегшити, якщо натерти вражене місце бджолиною отрутою або самою бджолою.У деяких районах України та в Білорусі вірять, що змія, яка вкусила людину, помирає, так само, як бджола. За легендою, змія та бджола колись отримали від Бога здатність смертельно жалити ворогів. Але Всевишній зробив так, що бджола може лише один раз скористатися отрутою, після чого помирає. Натомість змія за своє життя може вкусити не одного, але від великої кількості отрути у змії завжди болить голова.В одному фольклорному тексті подано пораду, як зробити бджіл лютішими. Для цього потрібно вбити гадюку, яку першою побачиш навесні, відірвати їй голову, вкласти до рота три гречини й посадити в землю десь посеред пасіки. Щодня до схід сонця це місце потрібно поливати водою, доки не зійде гречка. Коли вона виросте й зацвіте, треба зірвати той цвіт, висушити, розтерти його і всипати це в ситу, якою годують бджіл. Таку ситу дають не всім бджолам, а лише двом-трьом вуликам, які оберігатимуть усю пасіку від чужих бджіл, бо стануть люті та дужі. Укус такої, як кажуть у народі, "загодованої" бджоли довго болітиме і ятритиметься. Віск таких бджіл вважають непридатним для виробництва церковних свічок, бо він "нечистий". Передбачається, що зміїна отрута через гречаний цвіт перейде до бджоли, й та буде такою ж лютою, як змія.Позитивні погляди на бджолу все ж переважають усі оті страхітливі уявлення. Бджолину отруту та прополіс застосовують у медицині. Із бджолиного воску роблять свічки, які запалюють під час ритуальних дійств, приносячи таким чином своєрідну жертву богам. У той самий спосіб робили й жертвоприносини духам предків. Згодом звичай "годування духів" за допомогою спалення жертви перейшов у християнство: перед іконами запалюють свічки.Із давніх-давен люди використовують продукти бджільництва і знають їх поживну цінність. Мед вважався улюбленою їжею богів. Він і досі залишається обов'язковим компонентом багатьох ритуальних страв: куті, колива, сити, медвяних коржів.
Кажан
За міфологічними уявленнями різних народів світу, кажан — далекий нащадок первісного дракона, "дракон у мініатюрі", тож у країнах із розвинутим культом змія, дракона, крокодила, як-то в Японії та Китаї, він символізує щастя й успіх. У нашій духовній культурі, де здавна вшановується змієборство, до кажана, відповідно, виробилося негативне ставлення, а подекуди його і взагалі ототожнили з нечистою силою.Щоправда, в гуцулів, де можна бачити свої пов'язані з міфологією особливості у ставленні до рептилій (пригадаймо легенду: бездітна жінка, побачивши маленького "гадика", замріялась: "От якби мені такого синочка!"), кажан виступає в ролі хатнього духа і сприяє збагаченню господаря.Здебільшого ж він уявляється злим духом, що кружляє в пошуках грішників, які запродали душу дияволові. Вважається також, що у вигляді кажана літає душа сплячого чаклуна або відьми. Існує і вірування, що протягом сорока днів по смерті душі небіжчиків невидимо приходять до їхніх домівок; якщо ж померлий був ворожбитом, його душа з'являється у вигляді кота або летючої миші (кажана) — очевидці начебто помічали, як із живота або рота людини в її останню мить вибігав кіт чи вилітав кажан. Карпатська босорканя (різновид відьми) могла обертатися кажаном. Кажан, який звичайно ховається вдень і з'являється лише після заходу сонця, ототожнюється з упирем, що ссе кров у сплячих людей. Якщо кажан залетить у дім, це віщує біду.Кажан — тварина, яка поєднує в собі риси птаха і гада (птаха і миші, птаха і жаби), що відобразилось у його слов'янських діалектних назвах: "птичка", "летюча миша", "перожаба", "напівпти- ця-напівмиша", "сліпа миша". У польських повір'ях василіск, демонічна істота з півнячою головою і зміїним хвостом, має крила як у кажана. За білоруськими легендами, кажан — перетворений Богом злочинець, утікач із тюрми. Він боїться світла, ховається від людей і з'являється лише вночі. Перед тваринами він удає із себе птаха, показуючи крила, а перед птахами — звіра, показуючи ноги й голову. Ще про походження кажана говорять, що він із миші: якщо за сім років миша не потрапить котові до кігтів, то в неї виростуть крила, й вона стане кажаном. Найпоширеніше в Україні вірування, що на кажана перетворилася миша, яка з'їла щось освячене (паску, свічку тощо). На церквах і дзвіницях завжди багато кажанів тому, що біля церкви залишаються крихти від свячених пасок.Кажан, згідно з уявленнями, має містичний зв'язок із волоссям. Волосся ж міфологічний світогляд наділяє магічним значенням — як місце мешкання душі, як "верх" мікрокосму, головної частини тіла людини. За допомогою волосся
