надприродними властивостями, якими наділила його народна фантазія. Віщий дар сокола пояснюється його божественним походженням. Ніким не народжений, безсмертний, вічний і мудрий, як сам світ, сокіл, "хоч і не бачить, то й так знає". Іноді він співчуває смертним, "жалібненько квилить-проквиляє", журиться, що "через неправду світ ся скінчає", але не втручається в життя людей, залишаючись стороннім спостерігачем руйнації колись упорядкованого космосу. Таким він постає в колядках про кінець світу, таким його зображено в думах:Ой на Чорному морі, на білому камені,Ой там сидить ясен сокіл —Низенько голову склонив,Та жалібненько квилить-проквиляє,Та на святеє небо, на Чорнеє море споглядає,Що на святому небі,На Чорному морі негаразд починає.Сокіл знає, що чекає в житті на окрему людину чи родину. У пісні "Мала Ґандзя свекруху лихую, послала жати в неділю святую..." змальовано жахливу картину покарання за порушення заборони працювати в неділю. Закінчила невістка загадану свекрухою роботу, повернулася додому, наварила вечерю, постелила ліжко і аж тоді згадала, що лишила в полі дитину.Ой біжить Таня горами-долами,Здибалася вона з трьома соколами.Ой ви соколи, ой ви, соколята,— Чи не здибали ви мойого дитяти?— Здибали, здибали: три няньки колишуть,Єдна няньочка голову ськає,Друга няньочка кишечки снуває,Третя няньочка кості розкидає.Якщо сниться сокіл, що злітає з-під правої руки, це — до зміни в житті (шлюб, народження дитини тощо), якщо з-під лівої — то погана звістка (смерть, тяжка хвороба, поразка).У фольклорних творах звучать відгомони давнього обряду жертвоприношення, що засвідчують тотемне походження образу сокола. У казці на сюжет яйця-райця стрілець тричі цілиться в сокола, а він випрошується в нього, обіцяючи "стати у великій пригоді". Схожу ситуацію змальовано в колядці. Молодець хоче стріляти сокола, а птах обіцяє "скрити весіллячко", коли парубок буде їхати з вінчання (відомо, що тоді молодих підстерігає нечиста сила):Помощу мости все персньовиї,Повішу ленти все шовковії:Мости зазяють, ленти замають,Твоєї княжни та й не спізнають.В іншій колядці яскраво проступає тотемний характер образу птаха, розкривається його прихована суть: тут сокіл прямо називається батеньком:В чистім поленьку стоїть смереченька,Під тою смереченькою біле ложенько.На тім ложеньку пахолятонько,Струже стрілоньки все з калиноньки,Хце застрелити сив-соколонька.Ой, не стріляй, Іванко,То не соколонько, то твій батенько.У думі "Двох братів-невольників пісня" козак у полоні звертається до сокола й називає його братиком рідненьким:Соколе мій ясненький, братику мій рідненький!Ти у християнський край полети,І в мого отця, у матусі коло воріт упади І жалібненько проквили.Соколом називає в пісні мати свого сина ("Соколику-синку, вчини мою волю"), а дівчина — коханого. У весільних піснях сокіл зазвичай — образ нареченого:Лучче ж мені, моя мати, тяжкий камінь зняти,Ніж мені нелюба соколом назвати...В історичних піснях сокола порівнюють із козаком, що журиться за втраченою волею, молодістю, сумує за славним минулим:Ой літа-літа та соколонько А по своїх високостях.Плаче козак ще й ридає А по своїх молодостях. Орел
За міфологічними уявленнями, орел є царем птахів, а в давніх релігіях він подекуди ще й уособлює головного бога або шамана. У легендах орел добуває вогонь, світло. У міфології багатьох народів орел причетний до світотворення. Ніким не народжений, він існував іще до початку світу. За переказами, він здатний себе оновлювати: як виповниться йому п’ятсот років, летить орел до сонця, купається там у чарівному озері й знову стає молодим.У фольклорі орел так чи інакше пов'язується з першотворенням. Казка "Яйце-райце" починається з міфу про війну птахів і звірів. Це було у прадавні часи, тоді звірі перемогли, бо комашня повідкушувала птахам пір'я коло крил. Птиця, що підніметься, то і впаде на землю — тут і розірве її звір. А один орел бачить те ли-
Орел. Зображення на шиферній плиті. Софійський собор, Київ
хо, сидить на дереві й не злітає. Коли тут іде стрілець, націлився на нього. А той орел просить його: "Не бий мене. Краще візьми до себе та вигодуй — я тобі у пригоді стану". Стрілець зняв його з дерева й годував, поїси в орла крила не одросли. За це батьки орла подарували чоловікові яйце-райце й попередили, щоб він дорогою ніде не розбив його. "Він іде та йде, та так схотілось пить йому... Коли це найшов криничку. Тільки що став пить воду, та якось об цямрину і розбив те яйце-райце. Як узяв же скот вернуть із того яйця! Верне та й верне!".В усьому світі відомий міф про дітей орла (грифа), яких герой рятує від води. У наших казках цей сюжет відображено в епізоді, коли орел, вдячний за спасіння своїх дітей, виносить із того світу лицаря, зрадженого й покинутого братами. "Пішов Котигорошко підземним світом. Іде та йде, коли насунули хмари, як ударить дощ та град. Він і заховався під дубом... Коли чує — на дубі пищать гри- фенята в гнізді. Він заліз на дуб та й прикрив їх свитою. Перейшов дощ, прилітає велика птиця гриф, тих грифенят батько. Побачив гриф, що діти вкриті та й питає: "Хто це вас накрив?". А діти кажуть: "Як не з'їси його, то ми скажемо". От гриф Котигорошкові каже: "Я тобі все дам, що ти захочеш, бо це вперше, що в мене діти зосталися живі, а то все — я полечу, а тут піде дощ та град, вони в гнізді й заллються".У закарпатській казці "Орел-беркут" птах виступає як тотемний предок, покровитель роду. Помираючи, батько передає сино
ві вояцького списа й заповідає, щоб він тільки не цілив у орла. І розповідає йому таку історію. "Раз було таке... Я бився з одним шарканем.
