Голубкою називають бідну сиротину ("А бідная сиротина як сива голубка"), милу чи милого ("Десь мій милий, голуб сизий"). У весільній пісні голуб — це староста ("Старосто старесенький, голубе сивесенький"), добрі сусіди — теж голуби ("Ой сусідоньки, ви голубоньки мої!"), для матері — доньки-голубоньки, синочки-голубочки. Навіть в історичних піснях та думах козаків, отамана порівняно з голубами ("Отаман іде, як голуб гуде"). В голосіннях голубом чи голубкою прилітає до родичів померлий. Символіка ця стає прозорою, якщо згадати про вірування, поширене в усій Україні, що душа після смерті відлітає птахом. "Мамко моя, голубко моя", — голосить за померлою матір'ю дочка. "Голубе мій дорогий, одлітаєш ти од мене далеко", — тужить за чоловіком дружина. Уявлення про душу в образі голуба підтверджує звичай сілезьких поляків годувати жінку одразу після пологів голубом. Думають, що в цей момент вона "порожня", бо душу внеї забрало немовля.У народній медицині голубину кров застосовують, щоб позбутися веснянок (Бойківщина). Голубом, розрізаним навпіл, лікують епілептичні напади (так звану "чорну хворобу"), прикладаючи його до серця недужого. Молодого голубка, який іще не вбився в пір'я, садять на груди хворому на жовтяницю і тримають, поки пташина викине послід, потім відносять її у гніздо. Голубок має пожовкнути, а хворий — видужати. Уся лікувальна магія грунтувалась на тому, що голуб — птиця чиста, здатна "очистити", оздоровити.До особливих магічних дій вдаються, розводячи голубів. На Полтавщині втикали в дах голубника кілок, яким пробивали лід на Водохреща, — перетику. А на Великдень ішли до заутрені з голубом за пазухою і на священикове "Христос воскрес!" відповідали: "У мене голуб єсть!". Щоб не крали голубів та їхнього пір'я, саме пір'я затикали за жердину в голубнику або приносили туди кістки освячених голубів.На Волинському Поліссі час, коли прилітає голуб, означено восьмим тижнем після Різдва. У день Сорока мучеників (9/22 березня) пекли "пташечок" із тіста, яких подекуди називали "голубцями". З ними діти закликали весну. Крик дикого голуба пов'язували з початком посіву. У славонців голуб так і кричав: "5ц Іик! 5ц Іик!", наче закликаючи сіяти цибулю, у поляків — просив насіяти гороху, в Моравії — бобів. Українці Поділля твердили, шо голуб просить: "Побудьте!" — всіх, хто. зупинявся його послухати.Жайворонок Жайворонок
Жайворонок вважається чистою, божою шашкою. В українських легендах розповідається, що жайворонки, як і ластівки, витягали колючки з тернового вінка Христа або ж приносили вісті Богородиці про її Сина.Проте є й інші легенди про жайворонка. Одна з них допомагає людям глибше сприйняти і зрозуміти суть людського первородного гріха. Бог, коли творив жайворонка, підкинув високо вгору грудку землі, і з неї з'явилася сіра, наче земля, пташка — Жайвір. Він злетів високо-високо, досяг неба й побачив ангелів. Від того так загордився, що кинув виклик самому Всевишньому: "Биймося, Боже, хто кого зможе!"... Отож і тепер, злітаючи вгору, Жайворонок ніби похваляється: "Полечу по небу, по небу! Схоплю Бога за бороду, бороду!". А тоді каменем падає униз із криком: "Мене Бог бив-бив! Бив києм, києм! І на землю кинув, кинув, кинув!". Або ж бере дзьобом соломинку і злітає в небо. А коли падає, кинувши її на землю, скаржиться: "Кий упав, кий упав!".Вважається, що жайворонок навесні прилітає з вирію на землю найпершим. "Ще по горах сніги лежать, а в долинах криги стоять", — співається у веснянці, а жайворонок — уже тут. "А я тії криги ніжками потопчу, кубельце зів'ю і діток наведу...". В іншій веснянці ранній приліт жайворонка пояснюється тим, що його "пташки били, з вирію виганяли". Жайворонок — це, очевидно, жертовна пташка, яка іноді й гине, проте забезпечує прихід весни.
22 березня на свято Сорока мучеників в Україні жінки пекли (а подекуди й зараз печуть) із тіста печиво — "жайворонків" у формі птахів, пташиних лапок, лялечок. Вони символізували душі покійних і навіть, за віруваннями, на певний час заступали їх. Це був жертовний хліб. Таке печиво роздавали дітям, а вони вже з "жайворонками" обов'язково гасали селом чи полем; залазили на дахий дерева; підкидали "пташок" Обрядове весняне печиво "гніздо", угору; самі їли і птахів годува- Пщляшшяли крихтами та голівками з печива. Іноді "жайворонків" ховали в сіні, закопували в землю, кидали в річку або піч.
Є підстави вважати, що "жайворонків", а також печиво "буслові лапки" пекли й у пам'ять про померлих дітей. Вва- Обрядове печиво "жайворонок" жалося, що померлі діти загадковим чином пов'язані з живими й можуть впливати на майбутню народжуваність. Відомо, що колись ображені на дорослих діти, як ритуальне прокляття, оголошували старшим, що в них ніколи не буде "жаврунків".Про особливе пошанування божої пташки свідчить і те, що людям заборонено вживати жайворонків у їжу, вбивати, взагалі кривдити. Зозуля
Міфопоетична символіка зозулі пов'язана передусім зі смертю, з потойбічним. Згідно з повір'ями, саме вона має ключі від вирію, відчиняє його ворота птахам, коли ті навесні вилітають на землю, й зачиняє, коли повертаються на зиму в царство померлих. Тому кажуть, що зозуля "відлітає найскоріше, а прилітає
