нас ріки медовії.А сивая зозуленька сіла-впала, закувала,Всю правдочку сказала:— Ой, не слухай, Наталочко...У них гори кам'янії,У них трави зеленії,У них ріки водянії.Віщункою зозуля виступає і в казці. Ось прилітають три зозулі до хати, де щойно народився хлопчик, і пророкують йому майбутнє. Коли він виросте, до нього перейде все майно й донька того багатого купця, що випадком заночував у хаті його батьків. Чоловік не спав, усе чув, і доклав усіх зусиль, щоб обминути долю. Однак пророцтво таки збулося.В іншій казці розповідається, як, здобувши наречену, повертається Іван Сухобродзенко з Настасією Прекрасною додому. По дорозі вони зупиняються на ночівлю. А вірний слуга не спить. Тільки чує: на дереві посідали зозулі й одна каже: "їде славний
Зозуля на калині. Петриківський розпис
богатир Сухобродзенко Йван додому. А дома батько рідний, а мати нерідна: батько рад, а мати не рада. Як приїде додому, буде йому перша смерть: дасть йому мати на ніч білу сорочку. Він її як надіне — зараз умре. Хто ції слова чує і перекаже, той по коліна каменем стане".З допомогою зозулі селяни ворожать на врожай і достаток. Доброю прикметою вважається мати при собі гроші та хліб, коли вперше навесні почуєш зозулю. Якщо ж зозуля прилітає з лісу кувати до хати, це розцінюється як зловісне попередження перед чиєюсь смертю. Таке ж значення має сон: бачити зозулю вві сні — мусить
померти хтось із рідних.У баладі "Зловісний сон козака" розповідається, як "приснився козаченьку дивнесенький сон":З-під правої ручки злинув ясненький сокіл,З-під лівої, з-під білої — сизая зозуля.Як поїхав козаченько до вороженьки...Вороженька-голубонька сон одгадала:— Вже ж твоя Марусенька сина привела,А за сином Марусенька сама полягла!Отже, сокіл уві сні — звістка, а зозуля — смерть. У парі із соколом зозуля виступає у весільній пісні: дівчина-сирота запрошує на весілля своїх живих родичів через сокола, а зозулю посилає "в сиру землю по матінку":Сив сокіл летить, красно щебече:— їде родинонька, їде!Зозулька летить, жалібно кує:— Нема матінки, нема!
Лірична пісня часто починається так званим психологічним паралелізмом, у якому подається символічна картина зі світу природи, а далі описується ситуація з життя людини. Якщо на початку зображується зозуля, то наперед можна передбачити трагічний кінець. Так, пісня, яка починається словами:Закувала зозуленька, очеретом летячи,Заплакала дівчинонька, з козаком стоячи, — завершується похороном козака й розлученням із коханим:Тепер вже ти не мій козак, я дівчина не твоя: Розлучила сира земля ще й чужий край-сторона.В іншій пісні родина без матері порівнюється з половою без пшеничного зерна, й початок із зозулею створює відповідний настрій:Ой летіла зозуленька через сіру гору Та й випила пшениченьку — лишила полову.
Нащо ж мені ця полова, як зерна немає,Нащо ж мені ця родина, як матір немає.У думах та історичних піснях зозуля тужить на могилі козака — це уособлення горя матері, сестри, коханої:Вовки-сіроманці набігали, тіло козацькеє рвали... Тож вони козацькії похорони одправляли.Десь взялась сиза зозуленька,В головах сідала, жалібно кувала,Як сестра брата або мати сина оплакала.Із усіх птахів, які у фольклорі активно втручаються в життя людини, зозуля найбільше співчуває її бідам. "Ой, не дай, Боже, на чужині вмерти, — журиться самотній козак. — Там ніхто не посумує о твоєї смерті":Тільки ж ворон, ворон прилетить до тебе,Да й сяде на тебе, да й поклює тебе.Ой поклює тебе да й перестане,Прилетить зозуля да й плакати стане.Тільки ж ворон да зозуля будуть тебе знати,Тільки ж одна зозуленька й буде сумувати.За неписаним правилом народної звичаєвості матері заборонялось довго побиватися за померлим сином, а дружині за своїм покійним чоловіком, кликати його, хотіти побачити. Недотримання цього правила призводить до перетворення на птаха або дерево — що аналогічно смерті:Летіла зозуля, та й стала кувати.Ой то ж не зозуля, то рідная мати...Вона виряджала сина у солдати.Або:Насипали чумаченьку високу могилу,Посадили на могилу червону калину.Прилетіла зозуленька да й сказала: "Ку-ку!Подай, сине, подай, орле, хоч правую руку!""Ой рад би я, моя мати, обидві подати,Да налягла сира земля, не можна подняти!"У весільних піснях наречену, яку забирають від матері до молодого, називають зозулею.Ой летять галочки у три рядочки — зозуля попереду.Усі галочки защебетали — зозуля закувала.Ідуть дружечки у три рядочки — молода попереду.Усі дружечки та й заспівали — молода заплакала.За звичаями наших предків, дівчина, яка виходила заміж, уже не належала до роду своїх батьків і не могла повернутися додому так само, як не можне повернутися з іншого світу мрець (тут в основі двох, здавалося б, протилежних за своїм змістом подій у житті людини — весілля і смерті — лежить єдиний зв'язок уявлень). Немає вороття заміжній жінці до свого роду, тому й перетворюється вона в пісні на зозулю, й летить скаржитися матері на свою гірку долю:Віддала мати доньку На чужу сторононьку.А як віддала, то напоминала:Сім літ дома не бувать.А дочка не стерпіла:Перекинулась сивою зозулькою,У вишневім саду сіла.А далі, за сюжетом пісень про дочку-пташку, брат просить у матері дозволу "цю зозулю вбити". Слухачеві, необізнаному із символікою зозулі в народних уявленнях, здається невиправданою така жорстокість (насправді ж, зозулю, яка кувала на смерть мешканців, намагалися якщо не вбити, то бодай відігнати від хати).Мати відповідає синові, що то "не зозуля, то рідная дочка — горе в світі жити".В Україні вірять, що душа пташкою відлітає з мертвого тіла. У голосіннях звертаються до своїх померлих родичів, називаючи їх ластівками,
