найпізніше". Першість серед птахів надається зозулі, звичайно ж, не за якісь її природні переваги; все визначається її міфологічними ознаками."А що в світі найвище літає? — співається у пісні. — Ні той соловейко, ні той соколонько. Тільки тая сива зозуленька".Цікавим є уявлення, що вуж — то чоловік зозулі, її пара (на Поліссі кажуть: "Вуж грає з зозулею").Характерно, що зміїна істота, яка ототожнюється з птахом, — водяна (зазвичай у казках і легендах це вуж, але може бути й таке неймовірне створіння як водяний соловей). Водяний простір у народних уявленнях завжди був пов'язаний із тим світом, тобто з померлими предками. Водночас вода виступає як кордон між світом живих і світом померлих; тому зустріч земної дівчини з вужем — хтонічною істотою в казках відбувається біля води.
У казці кукун (зозуля, зозул) — вуж, представник потойбічного царства, який одружується з живою дівчиною і щасливо живе з нею, доки не відкриється таємниця його імені. Крім характерного імені — Кукун, Зозул, — про спільне походження із зозулею свідчить мова, якою звертається він до дівчат: "А ку-ку! Чи підеш за мене заміж?".Згідно з повір'ям, зозуля-перевертень може за бажанням робитися орлом, яструбом, лелекою, диким голубом, іншою птахою. Казка "Про зозулю, солов'я і жабу" ілюструє таке перетворення. Головний персонаж зветься Кукун. Це водяний соловей і, водночас, чоловік-красень. Кукун, як він про себе розповідає, — син морського царя, якого відьма перетворила на водяного солов'я за те, що він відмовився одружитися з її донькою. Казка розповідає: "В одному великому лісі жив лісничий. У нього було двоє дітей — син і донька чудової вроди. Через ліс протікала глибока й широка річка, у якій водився водяний соловей... Якось дівчина пішла ввечері по воду. Набрала води, поставила відра й, сівши на березі, почала чекати співу соловейка. Просиділа з годину і, не почувши солов'я, збиралася вже йти додому, як раптом перед нею з'явився красень і сказав: "Ніхто мене ще не бачив у вигляді людини, але ти своєю красою змусила мене стати людиною і прийти до тебе".Далі події розгортаються за сюжетом, що нагадує інші казки й легенди про дівчину та вужа-нареченого. Вони одружуються, живуть у злагоді й достатках, народжують двох дітей. Через кілька років жінка проситься в гості до батьків, і там коїться трагедія. Ще до весілля вуж поставив умовою шлюбу, що його ім'я (отже, й суть) триматиметься в таємниці. Дівчинка (донька його і земної жінки), спокусившись на подарунки, розповідає родичам про свого батька, і його вбивають. Перед смертю Кукун вимовляє заклят- тя: відтепер дружина довіку буде бездомною зозулею промовляти його ім'я; син голоситиме за батьком, і люди назвуть його соловейком; а проклята ним донька вічно стогнатиме, люди її зненавидять і назвуть жабою.Причиною перетворень найчастіше буває батьківське прокляття або чари відьми. У казці "Про царя і царицю — щуку-зозулю" розповідається, як пішла служниця-відьма з царицею на річку купатися, сама одягла царицине плаття, а царицю зчарувала, щоб була вона "у воді щукою, а в лісі зозулею". Отже, тут маємо потрійне перетворення: покійна жінка—щука—зозуля, що засвідчує ще один потаємний зв'язок водяної істоти, птаха і померлих предків.Зозуля у віруваннях українського народу ототожнюється з русалкою. Характерним для русалок є вигук "ку-ку!":Ку-ку! Мене мати породила,Нехрещену положила — у-у-у!Згідно з повір'ями, змії вилазять із землі навесні саме тоді, коли прилітають із вирію зозулі. З настанням Петрівки зозуля перестає кувати, і на обрядовому рівні все робиться для того, щоб вона не закувала після тієї пори, бо це не тільки віщує, а начебто й провокує голод, неврожай, хворобу, смерть. Якщо на Благовіщення (7 квітня) печуть із тіста "зозульок", щоб запросити-закликати птахів, то на Петра спеціально варять мандрики, галушки, вареники, "щоб вареником зовзюлю удавить".З того самого часу, як люди після Зелених свят вигонять русалок за село, у воду, на дерева, спалюють на вогнищах, зозулю нібито починають переслідувати інші птахи:Ой куй, зозуленько, куй,Бо уже близько Петро твуй.Як будеш на Петра ковать,Будуть тебе веребейки клювать,Будуть тебе соловейки довбать.Тоді зозуля ховається від птахів у капусті або кропиві. Цьому повір'ю відповідають прислів'я: "Добре, як зозулі в лісі після Петра"; "Ховається, як зозуля по капусті"; "Ганяють, як зозулю по кропиві" (за уявленнями, капуста — місце, де матері "знаходять" дітей, а в кропиві "знаходять" дітей позашлюбних). Весняне пробудження природи супроводжується сезонним гостюванням птахів, зміїв та русалок на землі серед людей і завершується проводами — вигнанням усіх назад до вирію на зиму. У контексті цього природного колообігу можна розглядати й обряди "хрещення й похорону зозулі".Зозуля — віща птиця. її здібності віщування також від "того світу" (адже тільки мерці "все знають"). Зозуля відмірює людям життя: почувши в лісі навесні перше зозулине кування, люди запитують у неї, скільки років їм залишилося жити:Зозуля рябенька,Пташино маленька,Закуй мені по звичаю,Доки жити в світі маю.Дівчата звертаються до зозулі, як до ворожки, питаючи в неї, чи скоро вийдуть заміж:Сивая зозуленька, скажи мені правдочку,Доки я маю ходити в тім віночку? — і в яку сторону, тобто за кого:Зозуленько золота, покажи мені ворота,Куди милий надійде, черевички наднесе, — і чи не доведеться їм часом померти:Зозуленько-вороженько,Скажи мені правдоньку,Куди я піду:Чи в тую сторононьку,Чи в тую,Чи в землю святую? Зозуля завжди каже правду й не залишає дівчатам жодних ілюзій щодо заміжжя. У весільній пісні співається, як приїхали свати й почали підмовляти дівчину:— їдь, Наталю, з нами:Лучче буде, як у мами.У нас гори золотії,У нас трави шовковії,У
