Гори, долини і верховини,Глибокі потічейки і бистрі річейки;Сонечко ся бере розморозити Гори, долини і верховини,Глибокі потічейки і бистрі річейки;Дождичок ся бере зазеленити Гори, долини і верховини,Глибокі потічейки і бистрі річейки.В іншій колядці місяць є господарем, а сонце й зорі — його небесною родиною. Господар цей — найперший предок, обожнюваний у багатьох давніх релігіях, а його родина — найдавніша, ідеальна сім'я. Таке обожнювання місяця як прадіда особливо помітне під час Різдва. Відгомін стародавнього культу місяця деякі вчені вбачають в обрядових діях: обкладанні святкового столу часником, числі страв (дев'ять), у камені, розміщеному під столом на Святвечір, у варениках, голубцях — обрядових стравах, які готували на честь місяця.Число дев'ять пов'язане зі старовинною календарною системою, коли місяць поділявся на три тижні, кожен — по дев'ять днів. Звідси — число страв на святвечірньому столі й кількість полін для вогню, на якому господиня готує празникову їжу. Це ж "місячне" число збереглося в колядці:Вой забарився місяць у крузі,Місяць у крузі, гість у дорозі,Дай Боже!Ой ішли ж туди ба й дев'ять купців,Ба й дев'ять купців, хлопців-молодців...Камінь, білий камінь у фольклорі — центр світобудови й уособлення місяця. Білий камінь посеред води — це повний місяць у бездонних небесах. Так само камінь, що його кладе у гніздо сокіл, який сидить на вершечку могутнього древа, названого світовим.Гой питалася зоря у моря:— Чиї ж то двори на шкляній горі?Тесовий камінь, як мак, леліє,Як мак, леліє, як жемчуг, сіє?Гой є ж то двори світлого пана,Світлого пана в рицарськім стані...У балтійських і слов'янських сюжетах місяць — чоловік сонця, він зраджує своїй дружині, бо закоханий у зорю (зоря-Денниця, до якої після весілля йде місяць).Місяць вважався покровителем жінок. Це покровительство можна пояснити ще й тим, що в космогонічній моделі всесвіту місяць співідносять із темрявою, водою, жінкою (на відміну від сонця, пов'язаного зі світлом, вогнем, чоловіком). Місяць, як і жінка, пряде. Він пряде час і людські долі (прядіння — здебільшого нічна робота).Місяць — помічник дівчат у їхніх сердечних справах. В одній із щедрівок дівчина звертається до місяця, намагаючись передати ним звістку. Місяць — її оборонець, "нічне Боже око", він усе бачить із неба:До місяця говорила:"Ой, місяцю, місяченьку,Освіти ясно криниченьку,Нема ким дати знати — їдь, батеньку, біль збирати...".До місяця дівчина зверталася, намагаючись приворожити собі коханого: "Місяцю Володимиру, ти високо літаєш, ти все бачиш, ти все чуєш, як невольники й невольниці плачуть за батьком та за матір'ю, за дітками маленькими; як корова за телям, як лошиця за лошам, як ослиця за ослям, як море за морем. Даруй же, Господи, щоб так за мною нарожденною, хрещеною і молитвяною рабою Божою Іван плакав".Місяць — також символ парубка. Якщо дівчині уві сні присниться місяць-молодик, це знак, що слід чекати жениха. Щоб приснився суджений, дівчина, перший раз побачивши місяць-молодик, повинна тричі справа наліво перекрутитись і взяти трохи землі з-під п'яти. Ту землю ввечері слід покласти собі під подушку і проказати тричі те, що говорила, крутячись:Місяць, місяць молодий,В тебе ріг золотий.Ти знаєш старого й малого,Пошли мені мого милого.У такому ворожінні бачимо зв'язок пророкування судженого із потойбіччям та померлими предками, а також темну, тогосвіт
ню природу самого місяця.
Давні люди, вибудовуючи модель всесвіту, співвідносили його із людським тілом. Ноги світу-тіла (сліди, взуття) пов'язували з "низом", землею, по- тойбіччям. Сам же місяць постає тут світилом померлих. Зображення календаря (з місяцем у центрі) на фартуху. Росія
Він, як усі хтонічні істоти, все знає ("старого й малого"), та й те, що він "золотий", вказує на його належність до "нижнього" світу. Отже, ворожачи, дівчина просить допомоги в померлих предків.У загадках місяць набуває найхимерніших метафоричних форм: від рогатого пастуха, лисого вола чи коня — до гори, шматка золота, окрайця хліба, червоної сковороди й золотої комори. Потойбічну природу місяця підкреслено його здатністю пересуватися небом: "Без рук, без ніг, тільки з рогами, //А ходить попід небесами".У багатьох легендах та віруваннях місяць — молодший брат сонця. Він дуже працьовитий, до роботи своєї береться, ще коли й сонце не зійшло з горизонту. Проте буває, що хворіє або гнівається. Це здебільшого стається тоді, коли місяць краде відьма, ховаючи його, щоб зручніше було доїти корів і чинити всяку іншу шкоду. Чи не про відьмацьке ремесло йдеться у прислів'ї: "Світив би мені місяць, а зорі я й кочергою розжену". В Карпатах вірили, що відьми роз'їдають місяць, залишаючи тільки кров, із якої той знову оживає. Загалом, сюжет про переслідування місяця та його поїдання або розривання доволі поширений. Так у сибірських (кетських, селькупських) та кавказьких (абхазьких) міфах сонцевого чоловіка — місяця, переслідує, в одному випадку, зла жіноча міфічна істота, причетна до нижнього, потойбічного світу, в іншому — його власна сестра-відьма, яка нищить усе довкола. Сонце намагається врятувати свого чоловіка. Під час боротьби місяць розривають навпіл. Дружина-сонце довго пробує оживити свою половину, яка, проте, дісталася їй без душі. Насамкінець місяць залишається в небі, проте, за абхазьким варіантом, як тільки він виповнюється, його починає їсти відьма.Тьмаве світло, відсутність тепла пояснюють прокляттям місяця, знаменням гріха Каїнового, покладеного на нього Богом. У плямах на місяці бачать Каїна й Авеля, піднятого ним на вилах. Коли брати приносили Богу жертву, Каїн помітив, що його жертва не така приємна Богові, як Аве- лева. Загорівся він заздрістю й ненавистю і вирішив убити брата свого. Наступної ночі, заманивши
