ще з дохристиянських часів існував обряд Весілля чи Свята свічки. Напередодні св. Семена (14 вересня) увечері на Подолі збиралися гурти городян, приходили братчики, цілі ремісничі цехи зі своїми прапорами. Вертепний обряд Свята свічки відбувався як належить усякому весіллю: із "батьком", "матір'ю", "світилками", "дружками", "боярами", "сватами" і "свахами". Свято тривало до півночі — так вшановували свічку, загалом обрядовий вогонь. З деякими відмінностями, як свідчить відомий етнограф Василь Скуратівський, подібні обряди відбувались у багатьох регіонах України. Поліщуки на Семена врочисто запалювали посвіт.В Західній Україні та в Білорусі існував інший звичай: до днів окремих святих робили спільну свічу вагою до шістдесяти кілограмів. Вона нагадувала фігуру людини, мала два виступи, схожі на руки. На них і одягали сорочку. В день святого, якого вшановували таким ритуальним атрибутом, селяни зі свічею обходили все село. На громадські погреби кожен господар, до якого заходила така процесія, мав дати трохи збіжжя. Після обходу свічу зберігали до наступного свята в одній із родин. Вірили, що така братська, або мирська, свіча може принести щастя й добро мешканцям оселі, де вона "зупиниться". Обрядовий хліб
Обрядовим хлібом називають усі страви, які є продуктом рільництва й мають ритуальний характер. Це і коровай, і святкові калачі та бублики, масничні вареники, весільний дивень та різдвяний книш... Урешті-решт, просто зерно або ж каша, що використовуються в багатьох обрядах.Історики зауважують, що з давніх-давен слов'яни надзвичайно шанобливо ставилися до орачів, а вирощування хліба було основним їхнім заняттям. Хліб посідав таке важливе місце в житті слов'ян, що в роки неврожаю, незважаючи на велику кількість дичини, риби, різноманітного лісового харчу, люди все одно потерпали від голоду. За китайськими, грецькими, перськими, німецькими переказами, першим орачем був сам Господь Бог.В українських колядках Бог та найбільші святі — Петро, Ми- колай, Павло, Ілля зображені як хлібороби:В чистім полі плужок оре,А в тім плужку штири воли половії,А в них роги золотії.Святий Петро за плугом ходить,Святий Павло воли гонит,Пресвятая Діва їсти носит,Бога просит:— Зароди, Боже, жито-пшеницю,Всяку пашницю.У різних місцевостях України переказують, гцо були такі часи, коли людям завжди вистачало хліба, й вони не знали голоду. Тоді зерно у хлібному колосі починалося від самої землі. А називався той незвичайний колосок — "стоколос". Одного разу Христос із апостолами проходив селищем і зайшов до якоїсь хати попросити хліба. Господиня якраз пекла млинці. Але, розлютившись на жебраків, вона кинула їм млинця, яким перед тим витерла сліди, що її дитина лишила на лаві. Христос, обурений такою наругою над святим хлібом, вийшов у поле і почав обдирати отой стоколос знизу вгору. Побачивши це, хазяйський пес почав вити. Тоді апостол Петро вблагав Христа залишити на колосі зерна "на собачу долю". З того часу люди їдять хліба "на собачу долю".За іншою легендою, яка в різних варіантах повторюється в багатьох народів світу, пшеничне зерно було від початку призначене собаці. Але людина вихопила його із собачої пащі й розсадила по землі. Тому собаку не можна їсти і гріх убивати, бо ми їмо його пайку.Хліб ушановують як святиню, в народі про нього так і кажуть: "святий хліб". Великим гріхом вважається викинути навіть маленький шматочок. Колись вірили, що на тому світі люди, які без пошани ставилися до хліба, збиратимуть усі викинуті під час земного життя крихти. Залишки хліба віддавали домашнім тваринам або спалювали в печі.Хліб є символом добробуту. Побажання "хліб та сіль" прикликає до родини багатство. Хлібні жертви у давнину приносили хат-
шм духам, зокрема домовику, духам землі — щоб добрий був урожай, водянику — щоб не топив худоби та людей.
Федір Магайло. Новий хліб
У народних повір'ях хліб протиставлявся усьому нечистому. Так до лісу завжди брали із собою шматок хліба, бо його нібито бояться гадюки. Звичай благословляти хлібом також пояснюється уявленнями про хліб як оберіг. Батьки благословляли ним молоде подружжя. Хлібом заведено благословляти в далеку путь. До речі, зустріч хлібом-сіллю — не що інше, як своєрідний очисний обряд. Адже людина могла принести з чужини щось погане, вороже, недобру дію цьогомав нейтралізувати хліб. Вірили, що хліб може навіть зупинити пожежу, якщо обнести його навколо палаючої будівлі.Обіцянку, яку скріпили хлібом, не можна було порушити. Хлібинами обмінювались, укладаючи важливі торговельні або земельні угоди. Свати приносили до хати дівчини хлібину, а взамін, у разі згоди, отримували паляницю. Подекуди під час сватання спеціально випечений пиріг ділять навпіл. Одну його половину віддають представникам роду молодого, друга залишається в батьків молодої. Це було відлунням давнього причастя. Колись усі, хто їв за одним столом ритуальний харч, вважалися спільниками в певній справі. Це був лише обряд, який пізніше переродивсь у традицію завершувати важливу роботу великим застіллям із багатьма наїдками. Але обов'язково була якась головна "хлібна" страва, яку навіть не завжди споживали. Вона мала суто обрядовий характер.Хліб і досі відіграє важливу роль у весільних та поховальних обрядах. Учені вважають, що серед інших слов'янських обрядових дійств українське весілля посідає перше місце за повнотою застосування ритуального хліба, починаючи від моменту сватання, ко
ли представники двох родів обмінюються
