хлібинами на знак згоди, й закінчуючи коморою із розкладеними по кутах хлібами, де на житніх снопах проводять першу ніч молодята.
Звичайно, виняткове значення має весільний коровай. Колись його пекли врочисто. Іноді в цьому брали участь усі заміжні жінки з роду молодої. Кожний етап супроводжувався спеціальними піснями. Жінок, „ які випікали коровай, називалиПташечка. Різдвяне печиво коровайницями - до цього об-рядодійства допускалися тільки заміжні жінки, щасливі у шлюбі. Керувала ними старша коровайниця. Заквітчані вінками з барвінку, жінки збиралися до хати молодої, зазвичай у четвер перед весіллям. Тут уже було розкладено ночви, решета, підготовлено було найкраще борошно. З його просіювання й починався процес виготовлення короваю. Замішувати тісто мали чоловіки. Жінкам заборонялося навіть заглядати в діжу. Так само лише чоловік мав право всаджувати коровай у піч, хоча за лопати трималися всі присутні в хаті родичі молодої. Символіка цих звичаїв дуже проста. І піч, і діжа сприймалися як жіноче лоно. Порушення названих заборон могло призвести до безпліддя нареченої.Короваю надавали круглої форми. Його розміри свідчили про достаток батьків майбутнього подружжя. Зверху коровай прикрашали візерунками, серед яких були мотиви світового древа та колосся — символ добробуту. Також згори ліпили пташок. Траплялися також зображення сонця й місяця, що позначали подружжя. Іноді вже у випечений хліб вставляли гілочки з дерев. Усередину короваю клали дрібні гроші. За великий успіх вважалося знайти монету у своєму шматку весільного короваю.Окрім короваю, випікали лежні та шишки — невеличкі булочки у формі шишок — та дивень — круглий хліб із діркою посередині. Перед тим, як від'їжджати до дому молодого, наречена дивилася на схід сонця крізь дивень — щоб діти були гарними.
Вірили також, що таким чином вона може побачити свою майбутню долю.
Культ хліба бачимо і в поховальних обрядах. Колись давні греки та римляни на могилах готували жертовні страви для померлих предків. В Україні житнім зерном засипають труну або шлях, яким несуть покійного. Хлібину кладуть на кришку труни. На могилі поряд із чаркою обов'язково за- Кон"к - Різдвяне печиволишають окраєць хліба та пиріжок. Те саме ставлять у хаті померлого й не забирають протягом сорока днів, доки душа перебуває на землі. Розповідають, що можна побачити, як наприкінці цього терміну душа небіжчика прийде їсти-пити залишені страви. Коливо (солодку кашу з родзинками) та пиріжки готують на поминальний обід і досі. На Поліссі печуть також прісні коржі. їх ділять між усіма присутніми. Вони вважаються поминальним короваєм.На сороковий день покійника "запечатують". Для цього тричі навхрест беруть землі з могили, трошки меду, хліба й солі. Усе це змішують і несуть до церкви. Після того, як священик відслужить над цим панахиду, землю повертають назад на могилу.Без споживання ритуального хліба не обходилося жодне з великих народних свят. Це відгомони прадавніх жертвоприношень божеству. Так, на Різдво, яке збіглося з дохристиянським святом зимового сонцевороту, українці їдять кутю — спеціальну страву, яка готується з вареної пшениці (або ячменю), маку, горіхів та меду. Хліб у цей день є лише доповненням до куті. Ним селянин благословляє худобу перед Святою вечерею зі словами: "Благословляю тебе цим святим хлібом і закликаю на тебе добро, щоб ти звіря не боялася, грому не лякалася та щоб минали тебе чорні напасті!". По шматочку хліба разом із сумішшю з різних святкових страв дають худобі, щоб їй добре велося в новому році.Цікавий обряд, що демонструє ритуальне значення хліба, відбувався на Щедрий вечір. Після святкової вечері господар годував худобу "пирогом" — хлібиною із хрестом зверху, — примовляючи:
— Хто йде?— Біг!— Що несе?— Пиріг.Після цього він благословляв худобу хлібиною, яку потім ділив між усіма тваринами.У Галичині на Різдво випікають величезний білий хліб — кра- чун. Його ставлять посередині столу серед інших страв і обкладають маленькими крачунами. З появою на небі першої зірки сповіщають про пришестя крачуна. Після цього починається святкова вечеря. Очевидно, крачун символізує нове сонячне божество, народження якого святкується.Подібне значення має калета — великий прісний хліб із білого борошна, який пекли перед днем св. Андрія. Калету прикрашали сухими вишнями чи родзинками, у її приготуванні брали участь усі дівчата села. Коржа підвішували до стелі в хаті, де відбувалися вечорниці. Біля нього стояв язикатий "Пан Калетинський" із квачем, вмоченим у сажу. Він запрошував "Пана Коцюбинського", яким міг бути будь-хто із присутніх, "калету кусати". Узявши поміж ніг коцюбу, учасники гри по черзі під'їжджали до калети. Тут відбувалася жартівлива розмова із вартовим, який намагався усілякими способами розсмішити "Пана Коцюбинського". Якщо Коцюбинський посміхнувся, Калетинський мазав його квачем по губах, а кусати калету ішов інший гравець.Перед нами — уламок традиційного в доісторичні часи розігрування міфу про вкрадене (проковтнуте) сонце. Пан Калетинський — це первісно міфологічний герой, який захищає сонце. Сажа — колись священна річ через її пов'язаність із вогнем. Вважають, що назва "калета" — це перекручена "коляда", а звичай грати в калету колись належав до різдвяних обрядових ігор. Згодом він випадково потрапив до передріздвяних свят.Важливим елементом Щедрого вечора були пироги. Цього дня на Гуцульщині ліпили вареники, наддніпрянці пекли пироги із м'ясом та смажили гречані млинці, а в Південній Україні робили бублики. Але в
