перепиняють, котрий ближче сидить, намагається взяти кашу собі, щоб першим почати торг. Торг розпочинає той чоловік, який першим перехопив кашу, а коли кашу не перехоплено, а взято від баби, то звичайно розпочинає торг кум: він втикає в кашу гроші й питає:— Хто більше?Всі гості кладуть гроші в горщика. Той, хто заплатив найбільше—а найбільше звичайно платить кум, — затуляє гроші рукою, щоб вони не розлітались, і б'є горщика об стіл так, щоб він розлетівся на найдрібніші черепки, але вінце залишилося цілим.Жінка, яка подавала на стіл кашу, збирає черепки горщика, кладе їх під поріг і гукає: "Щоб важко горщики бились, а легко діти родились".Вінце з горщика чіпляють на тому самому кілку, на якому вішають рушника. Далі кум зрізує верх каші, передає його бабі, а та передає кашу із грішми породіллі. На другий день черепки з горщика, що лежали під порогом, збирають і кидають на воду (в річку)". Додамо, що часто перед тим, як почати торг, кум бере кашу, а баба — дитину і тричі водночас піднімають їх над столом. Отже, все це було ритуальне зображення зачаття й народження дитини. Мед
Мед, або, як його ще називають, "небесна роса", в багатьох культурах — символ "солодощів". Мед, медові напої вважалися стравою богів. Поряд із медом шануються і бджоли — помічники божеств. За традицією, мед жертвується померлим, а також є засобом захисту від злих сил. А ще — символізує жіночі чари.У міфології багатьох народів мед пов'язаний зі світовим древом. Так, за віруваннями стародавніх скандинавів, три медові джерела точаться з-під кореня священного ясена Іггдрасіля, кора якого теж укрита медовою росою. У мордовській пісні мед крапає із бруньок гігантської яблуні. Коріння цієї яблуні — на всю широчінь землі, гілки її — на все небо. Віск від меду, що скрапує, осідає на листочках. А на кінчиках тих листочків горять свічечки.За деякими міфами, мед було вкрадено в богів, які єдині мали право споживати цю чудову страву. Існують міфи про походження меду зі слини, сліз, крові божества чи жертовної істоти. Розповідають також, що мед (як і бджола) з'явився з мертвого тіла.Міфологема меду в українців пов'язана з культом предків та поховальною обрядовістю. Мед входить до складу багатьох ритуальних страв, таких як кутя, коливо, сита, шулики. Кутю готують на Різдво, коли, за повір'ям, усі душі померлих родичів збираються в хаті на Святу вечерю. Коливо та сита — обов'язкові страви поминального обіду.Мед є жертовною їжею тих духів, для яких, за народною уявою, "царство Христове закрито". Це мертвонароджені діти або такі, що померли відразу по народженні. їх заведено поминати осібно на четвертий день Зеленого тижня, який зветься Русальним четвергом. Увечері цього дня на перехрестя доріг виносять мед у мисочці чи щільники. Це роблять із метою заспокоїти душі померлих. Якщо вранці мед буде з'їдений або початий, а навколо видні- тимуться невеличкі сліди, значить, "русалочки потупали".Існує думка, що мед у слов'янських казках функціонально споріднений із нектаром давньогрецьких міфів. Обидві ці страви виконують роль епічної мертвої води: "Тоді він (вовк) узяв полив дурня цілющою водою, зцілив його, а далі живущою — оживив". Це пов'язано із дивовижними антисептичними властивостями меду. Давні греки використовували мед як розчин для бальзамування небіжчиків. Загальновідомим є факт, що тіло Александра Македонського, який помер далеко від рідної землі у Вавилоні, везли до Александрії і поховали в саркофазі, наповненому медом. Це гарантувало майже довічне збереження тіла від тління. У давньогрецькій міфології таку ж функцію виконував нектар. Вживання цього чарівного напою забезпечувало вічну юність. Є міф про Тітона — земного юнака, якого покохала богиня Зоря. Щоб ніколи не розлучатися з Тітоном, Зоря випросила в Зевса дозвіл годувати свого коханого амброзією — їжею богів, що дає безсмертя. Але Зоря забула про нектар, який робить богів вічномолодими. Внаслідок, її нещасний коханець приречений був довіку жити у ветхому старечому тілі.У народній словесності мед є синонімом багатства, достатку, про що свідчать вирази "жити як у меду", "і медом не заманити" (у значенні не звабити ніякими принадами), "і медом не годуй" (у значенні, що хтось має все жадане і йому більше нічого не потрібно). Коли щось особливо притягує людей, кажуть, що воно "як медом намазане". Мед часто згадується й у протилежному контексті. Про злиденне життя, скрутну ситуацію чи важкі обставини кажуть "живеться не з медом", "ні мед ні кутя", "як мусі в меду", "вхопив шилом меду".В українських епічних творах мед згадується нечасто. Зазвичай це характерна приповідка наприкінці чарівної казки: "І я там був, мед-пиво пив, та лише вуса обмочив" ("І я там був, мед- пиво пив, по вусах текло, а до рота не попало"). Це своєрідне замовляння. Оповідач заявляє, шо він — очевидець якихось дивовижних подій, причетний до таємниць потойбічного світу ("І я там був..."). Він, так би мовити, їв (точніше, робив вигляд, що їсть) за одним столом із мешканцями того світу їхню звичайну страву — мед-пиво. Але ж причастя їжею предків, отже, й переходу до іншого світу не відбулося, бо насправді ритуальне мед-пиво лише "по вусах текло, а до рота не попало".Мед пов'язаний із культом померлих ще й тому, що в певній своїй якості цей продукт мав алкогольні властивості, тому мед часто співвідносять із пивом. А у фольклорі ці два напої можуть взаємозамінюватися. Очевидно, саме це призвело до появи такого вислову як "мед-пиво". Вираз "наварити меду (пива)" означає заподіяти щось дуже лихе, надзвичайно небезпечне для ворога. У поемі Т. Шевченка "Гайдамаки" є рядки:...Наварили ляхи пива,А ми будем шинкувать,Ляшків-панків частувать.У колядках мед згадується як перший зі святкових напоїв. Він призначений лише для господаря хати, найпочесніших гостей та
