колядників:А в цього пана скам'я застлана,Та на тій скам'ї три кубки стоять:В першому кубці — медок-солодок,В другому кубці — кріпкеє пиво,В третьому кубці — зелене вино.Медок-солодок для пана того,Кріпкеє пиво для жінки його,Зелене вино для його діток.Мед символізує жіночі чари. У народній пісенності мед виступає сексуальним символом:Була у нас бочка-дубівка,У ній чіп коротенький,Мед солоденький.Не багато розточила,Весь рід звеселила.У піснях про кохання вживається вираз "медові вуста". Мед використовують у шлюбній обрядовості. У деяких регіонах України дівочу косу на весіллі розплітають стрілою і розчісують гребенем, вмоченим у мед чи вино. Символіка цього обряду прозора: стріла — символ чоловічого начала, давній атрибут підземного бога. Гребінь — символ жіночості, втіленням якої була прадавня Велика Богиня.Із медовим сп'янінням пов'язане й таке поняття як мед красномовства, характерне для давньої книжності. За скандинавськими міфами, мед поезії є сумішшю бджолиного меду та крові мудрого чоловічка Квасіра, вбитого злими карликами. Верховний бог Одін із великими труднощами зміг дістати цей напій, заплативши за нього власним оком. Одін віддав мед скальдам — мандрівним по- етам- співцям, тому про них говорили, що вони черпають свою мудрість із ока Одіна. Отже, традиційне ставлення до поетів як до людей незвичайних, улюбленців богів певною мірою пов'язане з поняттям про поетичний мед. Проте часто мед означає щось дуже, іноді надмірно приємне. Так, вирази "обливати солодким медом", "як медом по губах мазнути", "з медом на вустах", "(говорити) з медом та маком" та інші вживаються на позначення гарних, зазвичай облесливих і нещирих промов. Тому-то й мудрість народна попереджає: "Не передай куті меду". Рушник
Рушник — один із найдавніших оберегів у різних народів. Сама смуга полотна має насичене символічне значення — дороги, долі, захисту. А коли ця смуга ще й містить на собі виткані чи вишиті знаки-обереги — захисна сила її, відповідно, більшає.По всій Україні рушником накривали хліб на столі. Накривали ним і хлібну діжу після випікання хліба, ставлячи її під образами на покуті. Коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник — як оберіг від лиха. Хлібом-сіллю і досі зустрічають гостей.Рушник використовували в багатьох обрядах. Насамперед — у тих, що пов'язані зі шлюбом і проводами в потойбіччя.Усі знають, що до весілля дівчина мусила вишивати рушники. Загалом, символами єднання на весіллі є рушник і хліб. Під час сватання дівчина (якщо була згодна вийти заміж) виносила для сватів рушники (так звані "плечові") на дерев'яному тарелі або на хлібі. Свати перев'язували ними один одного. На заручинах відбувалася церемонія посаду — на столі клали хлібину, яку старший староста накривав рушником, на нього дівчина і хлопець покладали руки, і староста рушником їх перев'язував. Далі відбувалося благословення: молоді ставали навколішки на рушник перед батьками (які сиділи на лаві), й батьки тричі благословляли їх хлібом-сіллю. На дівич-вечорі старша дружка садовила поряд молодого й молоду, накривала їх рушником і посипала житом. У день весілля молода була підперезана рушником (найчастіше тканим кролевецьким). Такий рушник жінка зберігала впродовж усього свого життя.На рушник ставали молоді в церкві під час вінчання. По вінчанні їм підносили хліб, знову ж таки, на рушнику. До хати молодого брат заводив молоду, тримаючись разом із нею за рушник.
Коли вже ділили коровай, мати подавала хустку й очіпок для покривання молодої — на рушнику.
Рушник. Полтавщина
Рушник був незамінною річчю і в родильній обрядовості. Так, на рушник приймала новонароджене дитя баба- повитуха. На хрестинах вона варила кашу, а породілля дарувала їй рушник, хустку, полотно і хліб.Рушник вивішували біля вікна на знак того, що в хаті є небіжчик. Рушником зав'язували ворота після виносу труни, "щоб смерть не повернулася назад". Труну до могили опускали на рушнику. Під час поминальних обрядів рушниками обв'язували дерева чи хрести.У календарних обрядах, особливо весняних, були звичаї, пов'язані з рушником. Приміром, на день св. Юрія (6 травня), коливрочисто, всім родом уперше виходили в поле оглядати озимину, батько попереду ніс на рушнику хліб-сіль. Рушник розстилали на зеленому полі. Розкладали їжу, пригощалися. Так чинили і в перший день оранки, жнив. По закінченні жнив господар зустрічав женців із хлібом-сіллю на рушнику, а женці одягали на нього обжинковий вінок із колосків.Не обходилося без рушника й будування хати. На ньому треба було підіймати першу колоду, а також сволок. Будівельникам господарі дарували рушники.Хатні рушники бувають постові (скромні) і святкові (яскраві). У хаті рушники вішають над іконами, портретами родичів, дзеркалом.Спочатку рушники були ткані, згодом — вишивані різними техніками. Протягом двох останніх століть різновидів рушників побільшало. Це й вибійчані рушники, й мальовані на папері (Петри- ківка), а також оздоблені аплікацією зі шматків нашитої тканини (Черкащина).
ВінокВінокВінок — це, передусім, оберіг, таке значення він має в багатьох народів. Це також символ жіночого начала, дівування та дівочої цнотливості. Загалом, вінок — знак життя, долі, життєвої сили, досконалості й перемоги життя над смертю.Звичай плести вінки навесні поширений був в усьому індо-
