співвідноситься з "низом" антропоморфної моделі світу. А "низ" несе в собі ідею зачаття, народження. Тому невипадково подарунковий чобіток, символ щастя й добробуту, має нагадувати людям про першопо- дію (народження світу, Бога, людини) саме на Різдво.Ногами людина торкається Землі-Матері, яка, за давніми уявленнями, дає всьому життя, а через деякий час знову забирає його у своє лоно. Отже, ноги, за віруваннями, мають зв'язок і з життям, і зі смертю. У світовій міфології відомий мотив зачаття, пов'язаний із ногою, взуттям, слідом. Славетні богатирі світового епосу були знайдені в чоботі або народилися від того, що мати побачила слід чи стала ногою на змія. У чоботі був знайдений тюркський герой Ідіте. Зачатий, коли від батькових чобіт залити - лися самі підошви, казахський Шора-батир. З'явився зі ступні старший над ракшасами індійський Хеті. В індіанського племені пуебло — дочка допомагала матері місити ногами глину для виготовлення посуду. Шматок глини приліпився до її ноги, але вона не звернула уваги. За кілька днів дівчина відчула, як щось ворухнулося в неї в животі...Чарівне зачаття змальовується в билині про Волха: "По саду- саду зеленому ходила-гуляла молода княжна. Вона з каменю скочила на лютого змія. Звивається лютий змій біля чобота зеленого сап'яну... Тоді княжна дитя зачала... А й на небі засвітився місяць ясний, а в Києві народився могутній богатир".Еротичний зміст символу ноги простежується від традиційної пісні про кохання:
Взугга різних верств населення в Україні. XIX сг.
В тихім Дунаю Дівчина ноги мила.Над'їхав козак:"Добрий день, чорнобрива..." та сороміцької пісні:Полола моркву й пастернак,Сколола ноженьку на будяк.Коле, коле ноженьку будяком,Болить мені серденько за дяком.Піду я до дяка,Щоб вийняв з ніженьки будяка.., —до сучасного російського "блатного" фольклору ("Подколола ножку, сделалась больна").Зазвичай образ підсилюється іншими синонімічними символами, вжитими в тому ж значенні запліднення, родючості, кохання, парування, якими є, наприклад, вода — "пити воду", "мити ноги":Наша Маланка — задніпрянка.Задніпрянську воду пила,На камені ноги мила,Тонкий фартух замочила, — або ж — наколювати на щось ногу:Через пліт лізла,Скалка в ногу залізла:Ой козаче, йди, поможи,Вийми скалку з ноги.Символічне значення чобота в різних його проявах (еротичної сили, запліднення та родючості, жертвоприношення, як знак обміну товаром тощо) яскраво виступає у весільному обряді.Щоб засвідчити улюбленій дівчині свої серйозні наміри, парубок дарував їй взуття:"Ой скину я опанчу,Та ніженьки обверчу.Гей, ой, дай Боже неділі діждати:Черевички куплю!"Згадка про чоботи перетворюється на образ, рівнозначний освідченню в коханні та пропозиції одружитися.По саду ходжу, не находжуся,Кого я люблю, не надивлюся.А мій милий йде, чобітки несе...У весільній пісні перевзування з постолів у чоботи означає зміну статусу — перетворення дівчини на заміжню жінку: їде Іванко на конику,Веде Марисю в постолику.Ой на, Марисю, та й обуйся —Свого татойка та й забудься.Українці полюбляли колись червоні чоботи. На весіллі цей колір взуття співвідноситься з калиною — символом дівочої незайманості:Січеная калинонька, січеная.А вже наша Марися звінчаная.Червонії чобітки на нозі,.Що купив Іванко в дорозі.В інших випадках червоний колір має кілька значень: червоні чоботи — гарна оздоба для святкового вбрання; вони мають захисні властивості; засвідчують достаток і певною мірою претензії їх володаря на лідерство, як у казці: "Стоїть дід на воротях у червоних чоботях та й питає: "Кізонька моя люба, чи ти їла, чи ти пила?".Задавнім звичаєм, наречений мав пошити чоботи дівчині сам, як у казці "Про бідного парубка й царівну": "Казала царівна, як ти пошиєш їй такі черевички, щоб на її ногу прийшлись, то піде за тебе заміж". Річчю, навколо якої відбуваються сюжетні перипетії казки "Золотий черевичок" (відомий мандрівний мотив "Попелюшки", що обігрується і в повісті М.Гоголя "Ніч перед Різдвом"), також є весільне взуття. Щоправда, в українській казці черевички дівчині дарує не наречений, а її померла мати (про зв'язок символіки взуття з потойбічним світом ітиметься нижче), але врешті-решт колізія завершується весіллям — дівчина одружується із князенком.Добре відомий у весільному обряді звичай "дарувати тещі чоботи" засвідчує купівлю-продаж нареченої. Взуваючи тещу в чоботи, зять ніби мирить цим два чужі роди, поєднує їх, родичає:А за тії чоботи, що зять дав,А за тії чоботи дочку взяв.Чоботи, чоботи ви мої,Наробили клопоту ви мені...У болгар цю плату за наречену давали грошима й дуже добре відрізняли від агарлика (батьківського права), якого не платили, коли молода до весілля не зберегла дівоцтва. Згадана плата має назву "обучта", цебто "взуття". І батько проданої молодої на ці гроші справді купував взуття цілій родині...Про цікавий у цьому контексті випадок розповідає Біблія ("Книга Рут"). Коли у Віфлеємі настав голод, Елімелех із дружиною Ноомі й синами пішов у країну моавітів, де вони пробули десять років. Коли чоловік і сини повмирали, Ноомі з невісткою Рут повернулася на свою землю. Турбуючись про майбутнє молодої жінки, вона сказала, щоб та пішла до її родича Боаза на поле, де він заночував після праці, й тихенько лягла біля його ніг. Коли чоловік прокинувся, то розпитав, хто вона й чого хоче. Рут відповіла, як навчила її свекруха. Боаз зрозумів наміри жінок і пояснив: він не проти того, щоб доточити до свого поля поле родички, але є ближчий родич, який має більше прав на це (тобто на шлюб із нею), і пообіцяв з'ясувати, що той думає. Зустрілися вони біля
Взугга різних верств населення в Україні. XIX сг.міської вежі, ближчий
