мертвонароджених або померлих дітей, які при зустрічі з людьми просять у них похрещення. Потерча, за повір'ями, після семи років стає русалкою, а якщо його охрестять до цього часу, то буде янголом. Жителька села Лит- вяки на Полтавщині розповідала: "Ішла жінка у село, коли вихо- дать чотири русалки, маленькі, у червоних сорочках, в долоні плетуть: "Мене мати вродила, та в хрест не вводила". Узяла жінка соломинку та всіх перехрестила".Як відомо, одне з місць поховання нехрещених дітей — перехрестя двох доріг. На Поділлі це пояснюється таким чином. Душі нехрещених літають біля могил і вимагають у перехожих похре- щення. Той, хто почує їхній голос, повинен перехрестити пояс, назвати ім'ям і кинути: потерча візьме його й охреститься. Тому малят ховають там, де буває багато перехожих.Особливо часто пояс згадується в повір'ях та народних оповіданнях у зв'язку з нечистою силою. Він відомий як оберіг проти ві- дьом (чоловічий пояс). За поясом (або в тому місці, де застібають сорочку) носять полин і любисток. Щоб віднадити літати до вдовиці крилатого змія, жінку обливали святою водою, надівали на неї вивернуту сорочку й пояс, освячений у церкві.Ворожіння вважалося справою грішною, нечистою й небезпечною. Щоб вийти на зв'язок із нечистою силою, виносили ікони, розплітали коси, розв'язували вузли, знімали з себе хрест і пояс. Розповідають, що відьма, для того, щоб перетворити весь весільний поїзд на вовків, скрутила свій пояс і поклала його під поріг хати, де відбувалося весілля. В іншому оповіданні яритник (чаклун), якого не покликали на весілля, поробив так, що молоді й усі гості розбіглися вовками — вовкулаками поробились. "А був у їхній слободі охотник такий, що ловив звіра у полі... На другий день чуть світ приходить до того охотника старий дід — знахур, і сказав йому: "Гляди, як підеш до ями і як попадуться вовки, так не бий ізразу, а додивляйся, як є на якому поясок, так розв'яжи його, бо то не вовки, а люди". Охотник пішов до ями, а в ній попалось аж дев'ять вовків; став придивлятися, аж вони усі в поясках. Порозв'язував пояски — всі стали людьми. Це була та сама свадьба: молодий, молода і вся челядь".У багатьох регіонах України поширене повір'я про чарівні властивості золотих ріжок, які мають деякі гадюки (їхні цариці). Гадюк із золотими рогами нібито можна побачити тоді, коли вони лізуть у вирій. Отож дехто навмисне йде в цей час рано-вранці до лісу, аби роздобути собі гадючі золоті роги, бо в того, хто ними заволодіє, вестимуться гроші, і взагалі він буде щасливим. А добути їх можна так. Кладуть червоний суконний пояс упоперек того напрямку, в якому лізе гадина (бо вона ніколи не звертає вбік і не повертається назад). Долізе вона до пояса й почне пищати: їй не хочеться скидати роги, а дітися ніде. І доти пищить усе й пищить, доки, врешті, не покладе їх на пояс.Пояс — магічний "інструмент" багатьох обрядів, коли треба за нього щось "притягнути" або, навпаки, — від чогось оборонитись, відштовхнутись. Щоб посадити рій бджіл, через них перекидають знятий із себе пояс. Під час грому — щоб не вбив — затикають собі за пояс гілку ліщини. Від епідемій із сувою полотна робили коло навкруг усього села, й це був той магічний пояс, який мав захистити його мешканців. Під час обряду "гоніння шуляка" жінки ломили й затикали за пояс зелені гілки. Бігаючи по галявині в лісі, вони виспівували: "Ой, лісочку, ой, гайочку, не плодь ястру- бочка!". У сербів на Юрія пастух стріляє з рушниці біля овець, потім зашиває кулю собі в пояс і носить цілий рік, щоб вовки не нападали на отару.Однією з весняних розваг дітей було зламати ключ диких гусей. Для цього, гадали, достатньо перерахувати їх у ключі або ж перекрити їм дорогу червоним поясом, гукаючи: "Гуси, гуси, колесом! Червоним поясом!". Щоб вони знову зібралися докупи, кричали: "Ключом, дикі гуси, ключом!".У фольклорних творах виявляється й та ідея стосовно значущості пояса, яка прозвучала у відомій казці про пояс цариці амазонок Іпполіти: він перемагав у всякому бою, але був безсилий проти чарів кохання.Пояс мав символічно оберігати передусім живіт і дітородну систему (щоправда, в гуцулів твердий шкіряний пояс захищав людину й фізично — від виробничих травм і бойових поранень). Колись був звичай повивати новонароджену дитину в широкий материнський пояс.Зосереджується увага на особливій функції пояса і в українських казках. В одній із них стара дає дівчині тонкий поясок і повчає її: "Запережись і будь смирною перед Ольденквітом. Коли скаже, аби ти стала його жінкою, засунь ліву руку під поясок і дай свою згоду.., запам'ятай добре: роби все, тримаючи ліву руку під пояском. Він має чарівну силу".У деяких обрядах пояс надягають не лише на людей, а й на дерева. Відомо, що навесні, вперше почувши кування зозулі, питають у неї, скільки років залишилось жити. Для того, щоб зозуля довше кувала й не полетіла з гілки, до неї тихенько підкрадаються й поясом перев'язують дерево, на якому вона сидить. На Новий рік батьки підперізують дітей, які ходять від хати до хати посівати збіжжям. Підперізують перевеслами з соломи й дерева у садку. Це має сприяти родючості, багатству, врожаям. Чоботи
Не в однієї дитини виникало запитання: чому подарунки на Різдво знаходять саме в чоботі? Символіка чобота визначається тим магічним значенням, яке з давнини надається в міфологічному світогляді нозі, взуттю, сліду. У своїй будові людина є малим аналогом космосу, який існує в межах просторових координат: верху—низу, правого—лівого. Нога людини
