зоря й місяць, на пазуш- ках — райськії пташки. На рукавах — сивці-голубці, на подолках — тури й олені.Як ти, брате, будеш женитися,Місяць і зоря будуть світити.Райськії пташки будуть щебетати. Сивці-голубці будуть гукати.Тури й олені будуть скакати.А вже ж ти, брате, оженився. Місяць і зоря за хмару зайшли. Райськії пташки в рай полинули. Сивці-голубці — на новії сінці. Тури й олені в ліс подибали. Пояс
Від найдавніших часів у багатьох народів пояс, підперізування мали сакральне значення, пов'язане з ідеєю досконалості, безкінечності й водночас цілісності. Тобто магічні властивості, якими володіло коло, мав і пояс. Пояс відзначає середину або центр всесвіту, уподібнюється до пуповини як життєвого потенціалу, й це окреслює його сутність як могутнього оберега.У замовляннях за допомогою космічного підперізування, обгородження ("місяцем підпережуся, зорями обгорожуся") люди набувають надприродної сили, щоб впливати на хвороби й недобре начальство. У символіці великодньої писанки, яку невипадково дарують старцям або літнім людям, серединна смуга — пояс — означає небесний міст, який з'єднує цей і той світи і який незабаром належить пройти людям названого статусу. У народів Південного Сибіру пояс відрізняв людей від небожителів і мешканців підземного царства згідно із тричастинною будовою Всесвіту: пояс, пов'язаний на талії, засвідчував земне походження людини; боги (небожителі) носили його під пахвами, а представники нижнього, підземного світу — на стегнах.Археологи знаходять фалічні статуетки із зображенням нагих чоловіків, проте взутих, підперезаних і в шапці, що свідчить про особливе значення, що надавалось у давнину певним частинам людського тіла й, відповідно, аксесуарам одягу, які мали їх оберігати (для цього служать також вишивки на рукавах, комірі, подолі; намисто, перстень та інші обереги). Щодо самого пояса, то в давнину всі його носили постійно — з дитинства до смерті. Звичай цей пояснювався вірою в магічну роль перепони (для нечистої си
ли) у формі кола й, на думку науковців, міг бути пов'язаний з іншим звичаєм, а саме ритуальним використанням зміїв. Принаймні, ще в XVII ст. у пояс шамана деякі народи зашивали справжню змію.
У багатьох повір'ях зв'язок пояса і змії простежується до сьогодні. Так, у Хорватії вірять: якщо кинути у клубок сплетених зміїв свій пояс і бігти проти сонця, щоб змії не наздогнали, то на тому місці можна знайти корінь "розрив- трави" (як відомо, "розрив- трава" має особливі магічні властивості). Традиційні українські пояси та крайки
Щоб не болів поперек, навесні шукають ящірку, розстеляють на землі пояс, намагаючись "перегнати" її через нього. Тоді вдягають пояс на себе. У Боснії парубок, щоб бути розумним і досягти успіхів у всіляких справах, знаходить навесні саламандру і протягує її тричі донизу під своїм поясом (вважається, що саламандра володіє таємницями мистецтва й ремесел).Як важливий атрибут одягу, пояс відігравав особливу роль у родинних переходових обрядах. Так, наприклад, в індійському обряді посвячення хлопчика у брахманські учні, його стригли, вбирали в новий одяг і пояс, давали нове ім'я. Коли його підперезу- вали, вчитель промовляв спеціальний вірш-замовляння такого змісту: ось прийшла до тебе богиня-сестра — священна пов'язка; тепер усе погане відійде, очиститься силою вдиху та видиху (тобто життєвого дихання: пояс називають захисником життя, оскільки тут він символізує пуповину у "другому народженні", як називають цей обряд посвячення).
На півдні Росії подекуди ще в XIX ст. дівчина ходила в самій сорочці до п'ятнадцяти-шістнадцяти років, підперезана червоним вовняним поясом. Коли її сватали, відбувався обряд одягання у спідницю (поневу): мати посеред підлоги робила коло з пояса, й дівчина (якщо давала згоду) мала вскочити з лавки в це коло, при цьому кілька разів проговорити: "Хочу — вскочу, не хочу — не вскочу").Найвідповідальнішим моментом у житті людини був, звичайно, її перший обряд посвячення — хрестини, в якому відбувалися всі необхідні дії для того, щоб ввести дитину в суспільство, убезпечити від вражої сили.Проте, буває, вже під час пологів досвідчена баба-бранка бачить, що дитина може передчасно померти. Тоді вона сама охре- щує дитину: дає їй ім'я, надягає сорочку й підперезує. Усе це робиться для того, щоб із дитини не стало потерчати — нечистої сили. Надягання пояска на померлу дитину, обов'язкове у поховальному обряді, має захисну функцію, хоча самі виконавці обряду не завжди розуміють його призначення. П.Куліш переповідає свою розмову з селянином, який пояснює цей звичай таким чином: "Непідперезаного не треба ховати, бо на тім світі хтось дасть йому яблучко червоне граться, а воно має у пазуху сховати, а яблучко додолу.., а як випаде з пазушки...". Пояс відрізняє дитину, поховану за всіма правилами християнського обряду, від "нечистих" мерців — потерчат і русалок. На противагу таким застережним заходам як заплітання, підперізування, зав'язування, символіка розпущеного волосся, одягу, широких рукавів, босоногість (усе це асоціюється з наготою) є хтонічною ознакою і практикується в потребі виходу на "той світ" — у магічних танцях, ворожіннях, заклинаннях, деяких обрядах — викликання дощу, вигнання хмар, епідемій тощо.Русалки в Україні уявляються дівчатками з русявим кучерявим волоссям у білій сорочці (іноді червоній) без пояса. Зовнішній вигляд лихоманки нагадує русалку: з розплетеним непокритим волоссям, без пояса, одягнена у все біле, як одягають мерців.В усіх історичних областях України поширені перекази про блукаючі болотяні вогники — душі
