добре засвоїв із дитинства бабусині повчання, що не можна ходити в одному черевику або ж лівий узувати на праву ногу (в першому випадку кажуть, що "мама помре", у другому — що "кривим будеш"). Не бажано також ходити обіч стежки по снігу чи болоту, залишаючи свої свіжі сліди (лиха людина може зашкодити здоров’ю). З чим пов'язані такі перестороги, що в цих діях небезпечного, що могло б призвести до таких тяжких наслідків? Подібні вірування притаманні людям у різних куточках земної кулі, й відомі вони були ще за кілька тисячоліть до нашої ери. Так, у хетській міфології вогняно-сонячне божество Телепінус, розгнівавшись на щось, узуло свою праву сандалію на ліву ноіу і... зникло. Від того настала темрява на землі й на небі, птахи більше не співали, квіти не цвіли, люди не посміхалися; згасли вогнища, навкруги запанували морок і сум. Виявляється, сліди на землі, за віруваннями, є ознакою саме живих людей. А їх зникнення розцінювалось як вцдима ознака загибелі, смерті.У всіх цих випадках до недобрих наслідків призводить порушення порядку, встановленого в космосі (тобто у створеному з первісного хаосу впорядкованому світі). Порушення — це зміщення звичних просторових координат: центру, правого і лівого. Одягання чи взування навпаки — навиворіт, задом наперед, лівого на праве — знаменує перехід до антисвіту — хаосу або ж потойбіччя. Такі засоби добрі в боротьбі з усілякою нечистю: рятуючись від чаклуна чи відьми, треба бігти, роблячи сліди "задом наперед", щоб спрямувати у протилежний бік вражі сили.Сліди на землі були визначальною рисою саме живої людини. Невипадково їх зникнення розцінювалося як видима ознака загибелі, нещастя. Красномовне в цьому сенсі прокляття: "Щоб і сліду не лишилося на землі". Згідно з поширеними сибірськими повір'ями, душа небіжчика дізнавалася про свою смерть на сороковий день, виявивши, що трава під нею не хилиться, а на попелі не залишається слідів.В одній із українських пісень наближення смерті пов'язано зі зникненням слідів. Утрата слідів і поява чорного ворона (уособлення самої смерті або її вісника) — настільки яскрава образна картина, що не потребує додаткового пояснення:Кровця сліди заливає,Чорний ворон залітає,Тоту кровцю ізпиває.Водночас багатьом релігіям світу властиве пошанування відбитку ноги божества або святого. Зображення божественної стопи зустрічається серед наскельних гравюр Північної Європи, що датуються кам'яним віком. Відбиток ноги божества — популярний атрибут давньоєгипетських храмів. Священний слід на плиті можна побачити в Африці. Від Цейлону до Кореї віруючим і досі демонструють відбиток ноги, залишений Будцою на Місяці. В описі мандрів Геродота згадуються знайдені сліди Геракла, за якими простежують шлях героя. Цікаво, що деякі залишені на каменях сліди мають досить великі розміри, хоча переважно вони близькі до нормальної людської стопи (24-32 см.) "Слід Геракла" має довжину "два лікті", тобто майже метр. Одна ступня, вирізьблена в Кам'яній могилі, досягає 50 см. У деяких християнських церквах показують слід від ноги Божої Матері, яка побувала в місцях поблизу.У численних легендах, казках, бувальщинах наголошено на тому, котрі з міфічних істот залишають сліди, а по котрих сліду не зостається. Проте однозначно відповісти на це питання все одно важко. Підсумовуючи наявні фольклорні, етнографічні, літописні "свідчення", можна припустити, шо сліди залишають здебільшого нави (мерці), боги, духи або герої, пов'язані з потойбіччям. Розповідають, що на півночі Росії в Чистий четвер (перед Великоднем) для духів померлих готували баню і ставили на долівці страву на ніч. Уранці дивилися на пташині сліди, які залишилися на розсипаному попелі й по них пізнавали, що приходили гості. В ірландській міфології богиня Бригітта у вигляді птиці з людською головою відвідує домашні вогнища сільських мешканців і приносить їм добробут. На попелі вона залишає пташиний слід.Міфічні істоти, які "залишають сліди", є самі володарями того світу, кимось, хто має з ними родинні зв'язки, або ж тими, хто хоч раз побував "там", як, наприклад, Геракл. Причому сліди, що викарбувалися на камені або на землі, видаються неначе перекинутими у зеркальному відображенні, відбитими знизу — з- під землі.Святі слідів, зазвичай, не залишають. Уже в наш час записане оповідання, як до однієї жінки попросилися на ніч старці. Вона їхпокликала вечеряти й постелила. Вони подякували, проте їли своє і спали на своєму. Вранці подорожні зібралися, жінка відчинила двері: надворі було повно снігу. Коли вона після них вийшла на подвір'я — ніде не було й сліду. Жінка здогадалася, що її відвідали святі угодники. У деяких повір'ях і відьма не залишає слідів, навіть на снігу.Символіка сліду пов'язана з чарівним народженням (див. статтю "Чоботи"), що визначається особливим сакральним значенням ноги, взуття в міфологічних уявленнях. Так, алтайський епічний герой Алтин-хан був зачатий від того, що його батько на полюванні вистрілив у слід велетня. Монгольський Гесер народився тому, що його мати побачила слід богатиря.В українській казці розповідається про наймичку. Захотіла вона якось пити, а води поблизу не було. Бачить вона: два сліди з водою. Напилася й народила двох близнюків, які росли не по днях, а по годинах. Виросли за сім років і пішли у світ. Відтоді, хоч би де вона жила, прибувало щастя й багатство господарям.Еротичне значення символіки сліду проступає в підтексті магії
