родич відмовився одружитися. При цьому він зняв зі своєї ноги сандалію і віддав її Боазові на знак того, що поступається жінкою.Інший звичай, у якому активну участь бере символічний чобіт, представляє відразу кілька функцій. На Волині молода роззуває нареченого (щоб виявити йому свою прихильність і покору), потім вона б'є його чобітьми (щоб додати за їх допомогою статевої та запліднюючої сили) й відкидає їх до порога (приносячи, таким чином, у жертву домовику, який найбільше не любить невісток — чужинок у роду).Звичай переносити молоду через поріг, поширений у багатьох країнах, має своє пояснення, що грунтується на зв'язку ноги з померлими предками. Вважається, що молода буде щасливою в подружньому житті, коли п нога не ступить на поріг. В іншому випадку їй загрожують різні біди. За уявленнями, під порогом мешкають духи померлих, домовики (колись там справді ховали покійників, а за часів навіть не дуже давніх — закопували мерт- вонароджених дітей або послід). Ці духи вимагали поштивого ставлення до себе, тож у деяких місцевостях Сирії, Єгипту, Нігерії під час шлюбної церемонії їм приносили в жертву вівцю. Наречена мала стати ногою в кров жертовної тварини й лише після цього переступити поріг. Таким чином, через взуття передається особлива магічна сила покійних предків, але водночас воно несе в собі й небезпеку смерті.Нога, взуття або кінське копито можуть бути причиною смерті так само, як і народження. Смерть двох славних богатирів Вол- ха Всеславича і Василя Буслаєвича була викликана доторком каблука чобота (в інших варіантах копита коня) до каменя — могильної плити, символічного кордону, що відділяє світ живих від світу померлих. У билині про Добриню і змія герой убиває змія чоботом, що лежав на березі ріки (річка — також кордон між цим і тим світами). Взуття тут виконує між ними роль посередника.У білоруській легенді розповідається про гору Змієвіцу, під якою було поховано змія. Щоб позбутися чудовиська, мешканці вирішили закидати його землею. Проте змій скидав її із себе доти, доки один знаючий чоловік не насипав на нього "три лапті землі". Тоді розкидана земля зсунулася, накрила змія і утворила гору. В Луцькому повіті народна пам'ять зберігала згадку про "воїнство Буняк", що пройшло увесь світ і в місцях свого перепочинку насипало могили своїми чобітьми.Особливе значення в поховальних ритуалах, а також ворожінні та лікувальній магії має символіка саме старого взуття.Раніше померлих не взували в чоботи, а завивали ноги в полотно або шили спеціальне взуття ("колигви" у Галичині). У такий спосіб ніби намагалися відтворити найдавніше взуття, "спадкове", щоб по ньому померлі могли впізнати свого родича, адже у взутті (як і у вбранні) криється сипа його власника, людина разом із одягом переносить на себе сипу та властивості батьків чи членів роду...Росіяни, за звичаєм, кидали старим взуттям навздогін тому, хто вирушав у дорогу. Так намагалися спонукати предків мандрувати разом із живим родичем і оберігати його в мандрах. Старе взуття може використовуватись і для інших функцій, які перебувають у компетенції бога Волоса. Так, у російських народних обрядах воно символізує багатство, приплід худоби. У Вятській губернії старі лапті вивішувались у хлівах, щоб було багато худоби, у Саратовській — щоб вона не хворіла, у Владимирській та Ярославській — старе взуття виступало в ролі "курячого бога".Чоботи як символ (а відтак і показник) добробуту стали об'єктом притч і казок. В одній із українських легенд розповідається: вмираючи, батько заповів синові працювати в полі так, щоб він нікому не казав першим "здрастуй", їв хліб із медом, а у свято взував нові чоботи. Син зрозумів батькові слова буквально і скоро дожився до того, що не мав за шо купити ні меду, ані чобіт. Зате, як став він раніше за всіх виходити в поле, — люди, йдучи, почали вітатися до нього перші; як, натомившись, їв хліб із водою — він здавався йому солодким; як дістав із горища чоботи й начистив — заблищали вони як нові. Аж тоді син збагнув батькову мудрість.Інший твір зі схожим сюжетом має казкове закінчення. Коли в сина не стало ні грошей, ні чобіт, він згадав, що на горищі залишилися батьківські шкарбани. "Достану їх, то, може, ще яку годину похожу", — вирішив. Коли до тих шкарбанів, аж там гроші заховав батько".Взуття часто застосовували в лікувальній магії. При складних пологах баба-бранка йшла по "непочату воду" із чоловічим чоботом. Набравши її до заходу сонця, несла в хату породіллі й виливала на долівку (Вінниччина). Безперечно, ці магічні дії можна трактувати як жертву предкам. Жертва здійснювалася за допомогою взуття, оскільки, за уявленнями, таким був найкоротший шлях до померлих родичів.На свято Андрія, 13 грудня, дівчата ворожать на взутті, перекидаючи свої чобітки та черевички через хату. В який бік носком упаде — туди й дорога заміж. Хата тут — замкнений простір, царина порядку, захищеного від хаосу, світ живих — на відміну від світу померлих. Чобіт, перекинутий через хату, ніби потрапляє до по- тойбіччя, тому може "віщувати", визначати майбутнє.За допомогою старого взуття можна відвернути мерця, який "ходить" до своєї дружини: "Як маєш постільці старі з лівої ноги, і йди на потічину, і бери води, і через спину три рази води з того постола верж. І казати: "Як мені не треба цього постола, то і тобі не треба ходити". І як у попередньому прикладі, чобіт із водою має бути "перекинутим".Цікава й символіка снів: за віруваннями українців, подерті чоботи з відірваними підошвами у сні означають смерть для того, на кому ці чоботи. Чоботи сняться зношеними, адже дорога до померлих далека, вони — у тридев'ятім царстві; щоб дійти туди, треба зносити три пари залізних черевиків (казковий мотив), вони за горою, за морем (рікою), у небі, там, "куди й ворон не долітає". Коли дівчині сниться нове взуття — це до весілля, а якщо вона його загубила — значить, віднадила залицяльника.СлідиМабуть, кожен
