наречених, навіть робили й несли за труною гільце — весільне деревце. У пісні козак помирає і просить вірного коня, який "б'є землю під собою" в узголів'ї парубка, аби той побіг дорогою "широкою степовою" до батькового двора:Вийде батько, розсідлає,Вийде мати, розпитає:Ой коню мій вороненький,А де ж мій син молоденький?"Не плач, мамо, не журися,Бо вже син твій оженився.Та взяв собі паняночку —В чистім полі земляночку.Та взяв собі за бояри В чистім полі два явори...У деяких археологічних культурах побутували поховальні правила, за якими померлого клали до ями в позі, в якій іще не народжені люди перебувають у лоні матері. Таким чином його готували до нового народження. Калиновий міст
У реальному світі міст з’єднує насамперед протилежні береги річки чи яру. А в символічному — цілі світи (цей і той), людські стани (до одруження і після). По символічному мосту йдуть до нас сонце, весна, кохання.Найчастіше міст — символ весільний. По ньому хлопець (парубок) і дівчина переходять до нового періоду в своєму житті: стають молодим подружжям. У пісні співається:Загадаю миленькому велику загадку,Щоб помостив через море широкую кладку...У казці таке ж завдання загадує царівна претендентові на її руку: "Збудуй мені, — каже, — за одну ніч палац — та такий, якого на світі ще не було. І щоб був він маковим зерном обсипаний. А на кожній маківці сто цвяхів золотих вбито. І щоб від того палацу міст прокладений зі скла. А по боках мосту височіли чудові дерева, і були вони усі різні. А на тих деревах щоб співали золотопері птахи, які тільки є на світі".Вважалося, для того, щоб міг відбутися такий перехід по чарівному весільному мосту, парубкові потрібно було символічно вмерти й відродитися вже у новій якості — нареченого. Пам'ятаєте, скільки подій передує в казках весіллю (маленькому, але найзначнішому епізодові аж наприкінці сюжету)? Герой і на тому світі опиняється (куди потрапляє через криницю або через море, або ж після того, як його ковтає чудовисько чи риба), і всілякі дивовижні випробування проходить (тут йому допомагають звірі або чудесні друзі — Вернигора, Морозко, Вернидуб, Стрілець, Скороход, або ж і сама наречена), потім вони повертаються в цей світ, найчастіше перевдягненими так, що їх не впізнають, а вже потім "переходять весільний міст". Річ у тім, що в казках до нас дійшов відгомін справдешніх обрядів так званої ініціації — переходу. В давнину вони здійснювалися з хлопчиками перед тим, як їм надавали статус парубків та право одружуватися. Для цього
Марія Приймаченко. Літа мої молодії, прийдіть до мене у госіі
підлітків відводили в ліс, де залишали в будівлі (іноді подібній до тотемного звіра), відповідно настроювали, часом давали випити напої з трав, що мали психотропні властивості. Підліток на деякий час "помирав" (у цей час здійснюючи уявну подорож до "того світу") й "повертався" вже з новим ім'ям. Деякий час ті, що пройшли ініціацію, жили в лісі (іноді це мало вигляд розбійницьких громад, про які читаємо в казках). Вони не стриглися й не голилися. Потім верталися до громади і вже мали право вибирати наречену.У весільних піснях часто й сама наречена, чекаючи молодого, мостить мости, кладе кладки (калинові або кам'яні). Про це співається в колядці:Надіялася свого милого.Гатила гати дорогими шати,Мостила мости жуковинами..."Та як мій милий на гать поїде,Гатіться, гати, дорогими шати!А як мій милий мостом поїде,Звеніт му мости жуковинами!"Шляхом до хати молодого, до щасливого шлюбного життя слугує дівоцтво молодої. А його позначають калина, рута, м'ята: Легше перейти по кладці, ніж переплисти,Легше любить по-старому, ніж ізрадити.Але назад по мосту — до своїх батьків, до молодості, дівоцтва — вже не пройти. Калиновий (або кленовий) міст означає перехід через межу життя і смерті, дорогу, з якої немає вороття. У давнину для небіжчиків справді мостили особливі — нетривкі містки, щоб мерці по них пішли й не могли повернутися.Розповідають, що "між землею і небом є глибока пропасть, а через неї переложена кладка така вузенька, як ниточка. То душа мусить іти по тій кладці. Отже ж, котра душа в Бога щаслива, то перейде так, як павук по тій павутині, а котра грішна, то зараз із тої кладки впаде і полетить просто в безодню до пекла".Висловом "на калиновому мості" позначають другу половину життя, старість — період, що передує смерті (український письменник Петро Панч так і назвав свій останній твір: "На калиновім мості"). У піснях про минулі літа, втрачену молодість також з'являється цей образ:Запряжу чотири коні, коні воронії Та поїду доганяти літа молодії Ой догнав же літа свої в калиновім мості.— Вернітеся, літа мої, хоч до мене в гості.— Не вернемось, не вернемось — не маєм до кого, Не вмів же ти шанувати здоров'ячка свого.Було б тоді нас вітати, як ми не летіли,Було б тоді спать лягати, як ми спать хотіли.Символічними мостами ходять не тільки люди. Користуються ними й інші образи, які мають дуже велике значення для людських істот. Так, по небесному мосту переходить упродовж дня сонце. Веселка — то також міст, по якому з неба на землю сходять ангели: набирають воду для дощу. До речі, за повір'ям, веселка з'являється на небі від помаху рушником. А в казках, як відомо, від помаху хустини чи кинутого рушника з'являється чарівний міст, по якому герой переправляється через море. А потім озирається, знову махає рушником, і міст зникає. Отож відьма чи змій уже не можуть подолати водного простору і вхопити лицаря. Пам'ятаємо й те, що в час вінчання наречені стають на рушник — це, поряд із церковним обрядом, з'єднує їх навіки.ВоротаЩось схоже на мур відділяє світ земний і світ небесний один від одного. Але в мурі є ворота, через які відбувається сполучення
