між світами. Через міфічні небесні ворота на землю приходять весна, дощ, прилітають птахи. З потойбіччя прибувають душі і йдуть у вирій також через ворота. Так само, через ворота, наближаються одне до одного наречені.У грецькій міфології богині пір року Гори (три дочки Зевса й Феміди) упорядковують і життя людини. У Гомеровій "Іліаді" вони стережуть захмарні ворота Олімпу. Одна із сестер, божество справедливості Діке, береже ключі від воріт, через які пролягають шляхи дня і ночі.У шумерській міфології бог неба Ан сторожем своїх воріт мав божество родючості і скотарства Думузі. З воротами й, водночас, із сонцем та з обрядами, що відзначають початок весняного сонячного циклу, пов'язаний персонаж південнослов'янської міфології Бо- жич. Серби, хорвати, румуни й болгари з проханням "відчинити ворота", аби пішов дощ, зверталися до жіночого божества Додоли.За китайськими міфами, на священній горі Куньлунь є нефритова стіна, з кожного боку якої є по дев'ять криниць і по дев'ять воріт. Одні з тих дев'ятиворіть — ті, які звернені на схід, стереже фантастичний дев'ятиголовий звір Кайміншоу. Через оті ворота на світанку приходить сонце.Св. архангел Михаїл — посередник між Богом і людьми, провідник душ до небесного Єрусалима. Він проводить душі до воріт, допомагає їх відчинити або ж стоїть на воротях зі своїм військом, пропускаючи тільки праведників.В епосі адигів існує чудовисько Ємінеж, яке насилає на землю грім і постійно намагається проковтнути сонце. Воно живе за сімома гірськими хребтами й сімома морями, у фортеці, оточеній сімома мурами. Там є одні-єдині ворота, та й ті — велетенські мечі, які розсікають усякого, хто спробує через них пройти. Підземна потойбічна країна Кур у шумерській міфології від цього світу була відділена рікою, через неї душі похованих небіжчиків переправлялися в човні, а потім іще й проходили крізь сім воріт. Ворота до країни померлих у віруваннях осетинів стереже істота жіночої статі Амінон. Володар потойбіччя Барастир каже їй, коли їх відчиняти. Після заходу сонця ворота вже не відчиняються, тож осетини, І
за звичаєм, ховають своїх померлих удень. У карельській та фінській міфології мерці, перебравшись через потік Манали, потрапляють у холодний і темний двір зі скрипучими залізними воротами. Це господарство Похйоли — старої баби-чаклунки, яка краде сонце й переховує різні культурні блага, що їх, урешті-решт, добувають для людей герої.У російській колядці, можливо, спрямованій на те, щоб у господарів народився син, зображено міфічний двір, на якому троє нових воріт. У перші ворота пролітав скороходець, у другі ворота скороходець пройшов і проніс легку грамотку: "Повернись, душе, назад, радість я тобі скажу, дочку тобі народжу!". Душа не вернулася. Тоді скороходець пройшов у треті ворота: "Повернись, душе, назад, радість я тобі скажу, тобі сина народжу!"- Душа: "Як народиш синочка — повертаюся назад!".В українському фольклорі є чимало згадок про ворота. У веснянці люди питають у солов'я, чому він так рано з вирію вийшов. Соловейко каже:Не сам же я вийшов, Дажбог мене виславЗ правої ручейки, і ключики видав.З правої ручейки — літо відмикати,З лівої ручейки — зиму замикати...Через оті чарівні ворота, про які йдеться у веснянках, щоранку приходить до нас сонце. Навесні це — особлива подія, адже приходить молоде сонце, дитина. Навесні молодь гралась у гру "Воротар": двоє ставали, піднявши руки догори, ніби ворота, а всі інші — перед ними ланцюжком один за одним. Відбувався діалог, після якого "ланцюжок" пробігав у ворота. На комусь ворота "зачинялися" — він залишався за ними. І так — поки всі не опинялися за воротами.— Воротар, воротарчику, одчини нам ворітечка.— Ой а хто до ворот кличе?— Князьове да дитя їде.— А на чом да воно сидить?— На золотім кріселечку.— Ой а що ж нам за дар дасте?— Червонеє яблучко...За небесними воротами у колядці — Бог із синами і всіма святими. Вони правлять службу за людей:Що у пана, у пана золотії ворота,А за тими ворітьми стоять новії столи.А за тими столами сидить батько з синами.Сидить батько з синами, та й з усіма святими. Правлять вони службоньку за пана господаря...Ворота також відкривають шлях в інший соціальний стан, в одруження. Під час весняної гри "Царівна" учасники стають у коло, в центрі — "царівна", поза колом — "царів син". Співається про те, що царівна ходила по городу, дзвонила золотим перстенем і тим самим манила до себе царенка. Врешті, відверто сказала: Пророби, царенку, ворота,Виведи царівну з города...У колядці мовиться про срібні дверцята. Дівчина не всім їх відчиняє, а тільки милому. Бо приходила до неї матінка, просила відчинити срібненькі дверцята — панянка відповіла, що не відчинить, бо боїться вітру й сонця: вітер косоньку розвіє, а сонце як пригріє, то личко зблідне. Те ж саме панна відповіла батькові. А вже як прийшов милий — нічого не боялася:Вітру ся не бою, сонця ся не хороню.Як вітрець повіє, коси не розвіє.Сонінько пригріє, личко зрум'яніє.Ворота — також поняття, пов'язане з родом. Недарма у весільному обряді саме у воротях відбувається викуп молодої. У весільній пісні Марусенька просить свого батька:— Татунечко мій любий,Запирай ворітечка — не пусти Івасенька!— Як то не пустити, коли він ся просить,Коли він ся стелить по подвір'ї хмелем,А в сінях — барвіночком,А в хаті — василечком,А за столом — соколом.У колядці змальовано образ казкових воріт, на яких сидить всезнаючий сокіл:На небесах ясен місяць Освітив небо і землю.Небо і землю, і двор при дорозі.Двор при дорозі й нові воротечка.На тих воротечках соколонько.Коло соколонька
