називають "чортовим весіллям". З вітром пов'язані страшні прокляття: "щоб тебе буря вивернула", "щоб ти піднявся вихором".Та найжахливітою є сила батьківського (особливо материного) прокляття. Проклятих дітей земля не приймає, і вони гасають по світу вихором і бурею. Селяни Куп'янського повіту на Харківщині розповідали, що не раз бачили, як із вихором з'являлись і зникали то дуже худий чоловік, то панич у капелюсі, з палицею. То були змалку прокляті своїми матерями діти, які відтоді "гуляють по світу то вихором, то бурею".Існує уявлення про зв'язок вітру з утоплениками, "заставними" мерцями. Є надзвичайно цікаве етнографічне свідчення з того ж повіту, яке пов'язує вітер із русалками й почасти проливає світло на загадкову для науковців постать Марени. Старі люди кажуть, що "купатися з Маринкою не можна тому, що завжди, як тільки Маринка зануриться у воду, налітає страшенний вихор. Це нечиста сипа з'являється за Маринкою, яка, на думку деяких, є "старшою русалкою". Цінною в цьому повідомленні є вказівка на те, що Марена і є русалка — "старша русалка".В уявленнях народу образ вітру певною мірою матеріалізується (якщо у вихор кинути серп або ніж, на лезі залишиться кров), проте вигляд його невизначений, аморфний. Демонологічні істоти, які ототожнюються з вітром, так само мають непевні ознаки: "хтось", "щось", "стукнуло", "налетіло", "понесло", "свиснуло", "з вітром пішло", — тобто їх зазвичай не бачать, а більше чують або помічають їхню присутність у діях.Ця невловимість зовнішності й суті вітру як природно-міфічного явища ("ІМіе тат сіа3а апі сіизгу", як кажуть поляки) спостережливо зафіксована в загадках: "Прийшов хтось та взяв щось: бігти за ним, та не знаєш за ким" (вітер) і "Прийшов нєхта, узяв нєшта, ні як дагнаць, ні у єго адабраць" (смерть).Типовою особливістю народного мислення є здатність визначати непізнані, загадкові об'єкти шляхом заперечення. Так, і вітер підпадає в загадці під клас предметів, які кваліфікуються за допомогою заперечувальних характеристик: "Без рук, без ніг, дерево ламає". Початкова формула "без рук, без ніг, а ...", яка вживається у багатьох загадках про могутні сипи природи й сакральні предмети, має заперечити профанний погляд на ці речі. У міфопоетичній свідомості відсутність кінцівки свідчить про причетність істоти до божественного та хтонічного світів. Позбувшись притаманних людям особливостей (рук і ніг), об'єкти загадки не тільки не стають від того ущемленими — вони набувають надприродних властивостей і надзвичайної потужності у світі між хаосом і космосом, що передував усталеному порядку й був основою його творення. Вогонь
Вогонь — один із центральних образів світової міфології. Вшановування вогню пов'язане з уявленнями про його божественну очисну силу. Вогонь може бути земний, небесний або підземний. І якщо в перших двох випадках він асоціюється з добробутом, плідністю, сільськогосподарською обрядовістю, то в останньому — із загрозою для людини.Давня людина не розрізняла живої та неживої природи — вона одухотворювала все довкілля. А фізичні властивості вогню нагадували періоди розвитку людини, її життя: народження; досягнення найвищого розквіту, сили; поступове згасання; нарешті — смерть.Горіння різноманітних предметів бачили як поглинання їжі якоюсь химерною істотою. В українській загадці про вогонь сказано: "Скільки б не їв, ніколи ситий не буде". Мирне тепло домашнього вогнища або, навпаки, жорстоке знищення вогнем природи і плодів людської діяльності наштовхувало на думку про зміну настрою та особливості характеру вогню. Тому спочатку виникали уявлення про вогняного духа. Так, індіанці Сполучених Штатів Америки, щоб здобути прихильність вогню, приносили йому в жертву жменю тютюну, який кидали у вогнище зі словами-замов- лянням: "Візьми, пали й не завдавай мені шкоди". Подібні жертви вогняному духові приносили й мексиканські індіанці, а монголи, евенки й туркмени перед тим, як розпочати трапезу, кидали у вогонь шматок їжі або виливали трохи питва.У релігіях інших народів духи вогню перетворилися на богів із вогняною природою. Це індійський бог Агні, ім'я якого перекладається як "вогонь". Він є втіленням земного вогню, охоронцем домашнього вогнища й водночас небесним божеством. Таким є і юдейський бог Ягве, єдиний і всемогутній Бог- дух. З вогнем пов'язане й божество зороастризму Ахура Мазда. Прихильники його культу ніколи не звертались до посередництва якогось предмета, вони молилися просто до вогню, вірячи, що Ахура Мазда почує їх тієї ж миті.В українській обрядовості вогонь — це засіб, що оберігає людину і допомагає їй. При цьому він дуже часто виступає в поєднанні з водою, бо це два першоелементи світотворення. На Івана Купала дівчата ворожать на воді, пускаючи вінки — іноді зі свічкою, — щоб дізнатися про свою подальшу долю. В Європі існував також звичай ходити купальської ночі босоніж по гарячому вугіллю. Це пояснювалося жертвоприношенням підземному божеству, символом якого був вогонь. Пізніше ці жорстокі ритуали перетворилися на звичайні танці навколо вогню та стрибання через багаття. Вогонь
На свято Водохреща в ополонку тричі занурювали запалену воскову свічку, щоб освятити воду. З давнім культом вогню пов'язаний і християнський обряд обкурювання ладаном за допомогою кадила з гарячим вугіллям.і„ Багато прикладів використання вогню бачимо в чаклунстві й магії. Так, відьма нібито може запалити житло, підклавши під ворота жарину, облиту спеціальною водою. Водночас, вогонь застосовують при лікуванні.Щоб визначити, на яку саме хворобу страждає людина, баба- ворожка наливає в миску
