вважали частиною небесного вогню. Люди вірили, що устрій житла має відтворювати загальний світо- устрій. Лише за цієї умови життя людини буде гармонійним, а житло стане надійним притулком і захистом. Піч у такому випадку (як і сволок, покуть чи поріг) була місцем сакральним. Тут через жертвоприношення, молитви та виконання ритуалів відбувалося спілкування людини зі світом богів та предків.Піч вважали місцем переходу до іншого світу. Невипадково у народних оповіданнях нечиста сила з'являється з пічного отвору і зникає в ньому: "Зайшов я, люди добрі, в одну хату ночувати, повкладалися ото вже люди й спати, а в моєї хазяйки горить світло. Коли це увійшло у хату баб з десять, трохи згодом — ще, іще: повна хата назбиралась. Вийняли вони із печі черепок чогось та й стали мазати ним під руками. Помаже оце під руками та й полетить у бовдур; так усі й повилітали. Я й думаю собі: "А чи не помазати, бува, й мені?". Підійшов я до черепка, засунув туди пальці та й тру під руками, коли це як понесе мене у бовдур, винесло надвір, несе та й несе... Лечу я, лечу, коли дивлюсь — уперед мене летять відьми ті, що були у хаті".Інша легенда розповідає ось про що: "Якось ноччю зійшлись відьми у хату до хазяйки, а наймит не спить, дивиться. Мотаються вони по хаті, наварили вареників і, хто їх зна у віщо, вмочили. Кожна з'їсть вареника і летить уверх".Русалки після закінчення терміну їхнього перебування на землі ідуть під землю, у воду або у вогонь. Якщо ж русалка чомусь потрапляє до людської господи, вона зникає в печі або вилітає через димар.В Україні вірили, що в різдвяну ніч дівчина може дізнатися ім'я свого нареченого, дослухаючись до голосів, які нібито лунають із комина. Тієї ж ночі в комин кричали ім'я того, хто довго не повертався додому з далекої мандрівки.Піч використовували в лікувальній магії. Наприклад, щоб вивести родимку, дитину клали під піч. Вірили, що ця ознака безпосередньо причетна до потойбіччя, оскільки з'явилася ще до її появи на світ. Тому таким чином дитину ніби повертали до світу предків, щоб вона позбулася родимої плями. Щоб дитина здобула від них здоров'я та благословення, її ставили на пічний стовп, а в пелюшки немовляти загортали шматочок пічної глини.Небесним вогнем вважали сонце та блискавку. Божества сонця існують у міфології різних народів. Усі вони є безпосередньою персоніфікацією сонця, отже, представляють небесний вогонь і мають тісний зв'язок із земними проявами цієї стихії. Це єгипетський Ра, шумерський Іту, грецький Геліос, іранський Хоре, слов'янські Сварог, Дажбог, Ярило, єгипетський Тор. Нарешті, св. Юрій у слов'ян — заміна язичницького божества грому та блискавки, герой, який опікується хліборобами, захисник худоби, втілення весняного тепла, що має своїм символом палаюче сонце.Кажуть, що блискавка — це справжнє небо, яке Бог показує людям крізь розверзнуті хмари. Пожежу від блискавки не можна гасити, бо то — кара Божа за чийсь гріх. Коли ж блискавиця влучала в людину, то говорили, що нечиста сила намагалася сховатись у чиємусь тілі. Щоб цього не трапилося, на свято Стрітення в церкві святили свічку "громовицю", яка вважалася оберегом від небесного вогню — блискавки. Вода
Люди вірили, що блискавка — це вогняні стріли св. Михаїпа та св. Іллі, якими вони вбивають змія-дракона. Також розповідають, що, коли чорти збирають хмари в одне місце, від великого скупчення хмар гуркоче у небі. Тоді Бог для наведення порядку посилає св. Іллю з вогняною палицею. Махне св. Ілля палицею — спалахне блискавка, вдарить по чорту — загримить грім.Протиставлення небесного та підземного вогню відображене у фольклорі казковим мотивом знищення змія за допомогою вогню або горючих речовин. Тому в українських замовляннях зміюці часто погрожують вогнем: "Як буде на тебе гадюка нападать, а ти без палиці, то кажи: "Гад, гад, гад, вода горить, тебе спалить" (багато раз). Як не послуха, і буде лізти до тебе ближче, кажи: "І я горю, тебе спалю" (багато раз). Як на камені, на траві, на піску або на іншім місці, так і кажи: "Гад, гад, гад, камінь або трава, пісок горить, тебе спалить, і я горю, тебе спалю". Так ще можна і дражнить гадюку, щоб вона тікала від тебе: "Гадюка-зміюка! Утікай у свої ліси та бори, на болота і ялини, бо я тебе вогнем підпалю, вогнем підсмалю, вогнем на попіл спалю! <...> а якщо ти не витягнеш свого жала, то нашлю на тебе грізну хмару, камінням поб'є, блискавкою попече...".ВодаОбраз води у фольклорі надзвичайно багатогранний. Життя і здоров’я, очищення й кохання — ось основні грані цього символу. Водою, як і вогнем, очищаються від бруду — і тілесного, й душевного. Використовують воду й на благо людині (для ліків, виливання переляку), й на зло (щоб передати закляття і хвороби). Вода також виступає посередником між світом живих і потойбіччям, засобом для розкриття майбутнього.За міфами й легендами різних народів, вода існувала ще до створення світу — у вигляді первісного "синього моря". Саме з неї з'явилися за волею богів земля, сонце і все живе. Тому вода є символом вічності й заодно плинності часу.
В українській колядці про це співається так:Як ще не було початку світа,То ще не було неба, ні землі,А лишень було широке море,А на тім морі явір зелененький,На тім яворі три голубочки,Три голубочки раду радили:— Як би ми, браття, світ поставили?..Вирішили дістати на дні моря дрібненького піску, посіяти його — стане земля. Там буде й золотий камінь, а з
