лоб. Змій упав і пропав".Інші нюанси негативного значення каменя розкривають фразеологізми "носити камінь за пазухою", "сісти каменем", що наближають до розуміння каменя як смерті ("Чи далеко брат на бойні? Не далеко — в чистім полю. Склонив голову до каменю"). Широко вживане у фольклорі порівняння тяжкого життя, гіркої долі з каменем:На чужині тяжко жити,Як той камінь підносити...Камінь возьму та й спочину,На чужині марно згину.У цих випадках камінь первинно асоціюється з могильною плитою, яка лежить на грудях і яку "не можна підняти", як і в по- бажанні-проклятті "сіль тобі у вічі, камінь у груди". У кімнаті, куди казковому героєві було заборонено заходити, він побачив змія, "каменем навороченого". Той змій став просити: "Іван Іванович, руський царевич, поможи мені хоть одним мізинцем оцього каменя піднять, — я тобі два віка прибавлю".Однією із символічних ознак каменя є те, що він, як і мертва кістка, холодний, неживий. Як і мерці, каміння лежить у землі, як і мерці, воно не говорить.Казковий мотив перетворення людини на камінь популярний у фольклорі багатьох народів світу. Добуваючись до тридев'ятого царства, герой потрапляє до країни, де все кам'яне: дерева, і звірі, й люди. "А солдатський син-богатир як пішов, знайшов Бабу- Ягу, поздоровкався та й питає: "Чого це тут усе окам'яніло?". "Підожди, — каже, — ложечки побаню, так скажу". Стала вона банити, а він кам'яніє, та так, поки вона ті ложечки побанила, він і окам'янів".У казці "Про богатиря Сухобродзенка Івана" до закам'яніння героя призводить порушення заборони говорити: от прилетіли зозулі, посідали на дереві, і одна каже: "їде богатир Сухобродзенко Йван в гості до батька. Батько рідний, мати нерідна <...>. Як він засне, мати перекинеться гадюкою і укусить його, і він од того умре. Хто теє чує і перекаже, той по шию каменем стане".Зміст слова "кам'яніти", тобто "мовчати", розвиває замовляння: "...каменія вам на язик, каменія вам на губи, зуби і уста, каме- нійте ви самі!". Чорний світ, камінний, кістяний — антисвіти замовлянь, які найчастіше згадуються, щоб замовити кров.Фольклорні твори зберегли згадку про ритуальні жертвоприношення й таємничий камінь-алатир (латир, олтир) — вівтар, на якому приносились криваві жертви богам.Сниться богатирю Сухобродзенку Йвану, що приходить до нього старенький дідок і каже, щоб посадив він на камінь своє дитя, зарізав його, й коли кров із того дитяти впаде на камінь, то оживе його вірний слуга Гнат Булат, перетворений чарами на камінь. Казка має щасливий кінець: богатир посадив дитя, воно впало, розбило собі носа, і крапля крові потрапила на камінь. Жертвоприношення відбулось, і Гнат Булат ожив.Етнографічні дані свідчать, що в народів, які перебувають на первісній стадії розвитку, збереглися звичаї зі значенням жертвоприношення. На островах Малайського архіпелагу біля каменю часто ставляться загострені кілки з настромленими на них черепами вбитих ворогів.Камінь — "ефективний" матеріал у чаклунстві, ворожінні. Дівчина, щоб привернути до себе хлопця, розжарює на вогні камінь, примовляючи: "Щоб тебе за мною так пекло, як вогонь пече сей камінь". У веснянці дівчина, яка хоче піти заміж за молодого хлопця, котить йому вслід перснем, не хоче за старого діда — котить камінь.Я того старого одроду не любила,По його слідочку каменем покотила.Ой як тяжко, важко каменю та котитися —А ще тяжче, а ще важче старому та женитися.Я того молодого одроду та полюбила,По його слідочку персником покотила...Образ особливого, білого (мармурового) каменя, який "лежить на синьому морі" пов'язаний із коханням:Там на синьому морі Лежить камінь мармуровий.А на тому каменьові Стоїть козак чорнобровий.І руками махає,І бровами моргає Все на тую дівчиноньку,Що вірненько кохає.Дівчина, чаруючи коханого:Накопала коріння З-під білого каміння,Полоскала на річці,А варила в молочці,А ще корінь не вкипів,А вже чабан прилетів...У колядках білий камінь часто є метафорою місяця. До покійного батька звертаються:Коли же, батейку, гостейком будеш?— Як білий каменець наверх сплине...Багато чого у світі знає камінь, який лежить на роздоріжжі й попереджає подорожніх про їхнє майбутнє: підеш ліворуч — голову згубиш, підеш проворуч — коня втратиш, підеш прямо — й коня загубиш, і сам пропадеш. Відомо йому достеменно і що було перед нами, й що потім буде. Роса
Роса в міфопоетичних уявленнях має таке ж містичне значення, як у багатьох випадках вода: очищення, здоров’я, родючості. До того ж вважається, що роса — небесного походження, це "божа сльоза". А з божої сльози виникає життя, народжуються люди ("діти — то божа роса"), ростуть трави і збіжжя ("без роси і трава не росте").У християнській традиції роса — символ Божої благодаті. Це сльоза Богородиці, св. Варвари або й самого Христа: "...дрібний дощик від сліз Божих, роса вранішня і вечірня від сліз Царя Небесного, самого Христа", — оповідається в "Голубиній книзі". Манна небесна, якою харчувалися сини Ізраїлеві в пустелі, з'явилася з росою.Колядки засвідчують небесне походження земних вод. Колись вважали, що ріки — це діти моря, народжені від його випаровувань (роси). В одному з текстів оповідається, як гості з того світу — колядники — на Різдво "знайшли Бога у господаря":За столом сидить,Слізоньку зронив,А з тої слізки Дунай розлився.В іншій колядці з небесної вологи виникає криниця:Впала росиця на муравицю,А з муравиці стала керниця.У багатьох колядках роса означає родючість і плідність. Символічно роситься сукенка ґречної панни:Поза ворота трава-мурава.Ой ходить нею ґречная панна.Ой ходить вона, сукеньку росить,А її матінка дуже сварить.У ліричній пісні роса символізує любощі:Ой пасла коня з вечора до півночі Та й упала роса на мої карії очі.Не так на
