очі, як на русую косу:Серце-козаче, віночка не доношу."Не доносити вінка", "покрити косу" — означає втратити дівочу цноту. У пісні про кохання дівчина відмовляється постояти з хлопцем біля криниці й напоїти коня, бо "зимна (холодна) роса, а дівчина боса — ніженьки щемлять". Козак їй на те відповідає:"Ой скину я опанчу, та ніженьки обверчу.Ой дай, Боже, неділі діждати — черевички куплю".Образ легко прочитується за допомогою весільних образів. Дівчині, можливо, хлопець і подобається (ноги — еротичний символ), але вона остерігається "несанкціонованих" наслідків кохання. Козак її заспокоює, обіцяючи вірно любити і взяти за дружину (неділя — день весіль, черевички — атрибут шлюбу).Еротичні натяки має і приспів у купальській пісні:В чистім полі роса пала,На улиці — Купала на Йвана! —Знаючи, що відбувалося зазвичай "на улиці" на свято Купала (свято кохання), неважко зрозуміти символіку образу. Купала подекуди називалося ще "роса". Звечора перед святом Івана Купала люди збиралися гуртами і йшли до лісу — "на росу".Ой зелена береза Да коло плоту стояла,Да й росою припала.Там Женєчка росу брала,А росою умивалася,До шлюбу побиралася.Коли в народній поезії роса порівнюється з людською сльозою, вона стає гіркою, солоною, пекучою. "Поки сонце зійде, роса очі виїсть", — говориться у прислів'ї, і в пісні з'являється надзвичайно сильний, так само вражаючий образ роси-сльози, який ховає в собі й інші значення, про які йшлося вище:Чому стоїш, моя доненько?Чому не йдеш та додомоньку?Чи травиця ноги спутала,Або роса очі виїла? Вважається, що росу щовесни випускає св. Юрій, відмикаючи небо ключами. Юрій — покровитель хліборобства. В обрядовості на його честь багато і шлюбних мотивів.Особливо цілющою вважалася роса, зібрана на світанку в день св. Юрія. її прикладали до ран, усі вмивалися нею, щоб бути здоровими, а дівчата — ще й гарними. Купальська та зібрана на Юрія роса наділена чарівною силою. Вона має здатність позбавляти людину невиліковних недуг і навіть повертати сліпим зір. У казці про Правду і Кривду розповідається про двох братів — доброго і справедливого Правду, і злого Кривду. Довелося їм подорожувати разом, на довгій дорозі Кривда за шматок коржика одрубав руки й виколов очі обманутому братові. Потім покинув сліпого й безрукого під шибеницею. Біля півночі прилетіли три ворони, посідали на шибеницю й говорять між собою: "Сеї ночі який би каліка не був хромий, безрукий, сліпий — від роси зцілиться, як тільки облиє нею свої рани". На зорі, як тільки півні заспівали й уже нечисть ніяка не мала сили, почав Правда росу шукати. Знайшов мокру траву і щойно торкнувся роси — руки виросли. Набрав роси в долоні, потер лице — і став бачити. На-скуб Правда трави з чарівною росою і рушив до міста. А там великий смуток. Люди в чорному. Цар обіцяє півдержави тому, хто вилікує його жінку. Прийшов Правда до цариці. Взяв роси з трав, натер нею хвору й велів нагріти купіль. Викупали світлу царицю, й вона відразу стала здоровою.Схожий епізод бачимо в духовному вірші "Сорок калік со калікою". Дорогою на прощу до Єрусалим-града каліки завітали до княжого двору. Княгиня Апраксія гарно їх прийняла, почастувала й "поклала око" на молодого ватажка. Коли ж її сексуальні забаганки не були ним схвалені, вона вирішила помститися: загадала підкинути до торби ватажка золоту княжу чашу і звинуватила його у крадіжці. За злочин каліки покарали хлопця за своїми законами: вийняли йому очі й покинули нещасного в чистому полі. Доліз він якось до дуба й чує: прилетіла та й сіла на дерево райська птаха. І співала вона царські пісні: "Хто в цю пору помиється росою з цієї шовкової трави, той буде здоровий". Молодець скористався такою нагодою, умився росою: вмить загоїлись його криваві рани, і став він таким красенем, як і був.Вдосвіта на Юрія селяни вперше вигонили на пашу корів, випускали коней покачатися по росі, адже: "Юрієва роса краща від вівса". Цей звичай відобразився в епізодах казок, коли герой вибирає з табуна непоказного з виду, а насправді чарівного коника й одразу пускає його на росу. І богатирський кінь, "що дим п'є і вогонь їсть", здобутий Іваном-Царенком під землею, за дванадцятьма каменями, проситься "на три зорі на пашеницю, на зелену кошеницю". Веселка
Образ веселки в українській та світовій міфології пов’язаний із мотивами життя і смерті. Від цієї барвистої небесної дуги залежить якість і кількість живлющого дощу: саме вона, веселка, набирає для нього воду з річок...Веселку називають небесним кільцем. У північних німців є сага, в якій розповідається про велетенського лебедя, котрий плаває по морю, тримаючи у дзьобі кільце. Коли він випустить кільце — світ загине. У давніх індійців, литовців, французів, фінів веселка асоціювалася із луком бога-громовика.Найчастіше веселку ототожнюють із велетенським змієм, що випиває воду з криниць, щоб потім повернути її на землю у вигляді зливи. На Закарпатті такого змія називають шарканем, або велетнем. Розповідають, що він стереже воду. В інших регіонах України веселку називають "смок", "цмок", що також означає "змій". Схожу за значенням назву має вона в інших народів: "зтаказ" — у литовців, "смок" — у білорусів і т. ін. Усі ці назви характеризують веселку як своєрідний насос, що висмоктує воду з моря, озера, річки чи криниці й перекачує її в небо, щоб потім або завдати людям шкоди, знищивши посіви, або, навпаки, дати багатий урожай.Існує християнізований варіант цієї легенди. Нібито є три янголи. Один піднімає веселку, наповнену водою. Другий виливає цю воду у хмари, а третій розриває хмари, від чого на землю падає дощ.За яскравістю кольорів веселки передбачали, яка рослина краще плодоноситиме
