— свято пастухів, початок нового пастушого року. Цього дня свяченою вербою виганяли худобу на пасовище — "на Юр'єву росу". Пастухам у цей день приносили дарунки та їжу.Повелитель вовків, вовчий пастух — так називають св. Юрія. Вовки — то Юрієві собаки. Кажуть: "Що у вовка в зубах, то Юрій дав". Святий Юрій — також покровитель мисливців. Може нагнати або відігнати звіра від людини, яка полює. Розповідають, що бу
ли колись собі два брати, один багатий, а другий — бідний. Раз бідний виліз на дуба ночувати. Коли опівночі бачить: якийсь чоловік жене силу- силенну звірини, а позаду ще один чоловік їде на возі. То були лісун (лісовик) і св. Юрій. От пригнав лісун звіра, та якраз під того дуба, що на ньому сидів бідний брат. Св. Юрій почав розділяти окрайці хліба, які були на возі. Один окраєць зостався. Святий оддав його бідному та й каже: "Се тобі Господь дав щастя... З сього окрайця ти вже певне, що розживешся". І справді. Бідний ніяк не міг з'їсти того окрайця. Що з'їсть — назавтра знову приросте та й стане знов, яким був. Позаздрив багатий брат бідному, пішов та й сів на дубові, на самому вершечку. Лісун і Юрій пригнали вовків. На той час не стало одному вовкові хліба, тож Юрій і звелів йому з'їсти багатого брата. Коструб
Коструб — це міфологічний образ, пов'язаний із весняно- літнім календарним періодом. Це так званий "сезонний" дух рослинності. Присвячені йому обряди мають ознаки поширеного серед стародавніх землеробів культу вмираючих і воскресаючих божеств. Ритуальний похорон Коструба знаменував перехід від весни до літа.Міфи про вмираючі й воскресаючі божества особливо характерні для землеробських культур Середземномор'я. У віруваннях давніх єгиптян це Озіріс, у шумерів — Телепінус, Думузі, у хетів — Тор.У слов'ян таких божеств вшановували кожної пори року впродовж календарного циклу свят. Це й Масниця (Колодій), і Ярило, й Купало з Мареною. Вмирає і оживає у новорічних обрядах Коза. Загалом ритуали на честь цих міфічних створінь були покликані забезпечити родючість культивованих рослин. Весняні ігри, пов'язані з культом родючості, весняного пробудження рослинності та шлюбними мотивами збігалися в часі з певними сільськогосподарськими роботами, тож і землеробську працю було зображено в них через символічні дії.Коструб (у росйін Кострома) у східнослов'янській міфології — втілення весни й плодючості. Вчені вважають, що назва цього божества походить від слова "костриця", яке у східнослов'янських мовах та діалектах означає "залишки культурних рослин після оброблення", "жорсткі частини рослин", "непридатні для використання частини рослин" (зокрема, для виготовлення пряжі). З такого "виробничого сміття"
(соломи, бур'янів) і виготовляють опудало Коструба. Деякі ігри з участю Коструба відтворюють процес виготовлення з рослинної сировини пряжі й полотна. Після цього Коструб починає хворіти й помирає, а потім устає і танцює. Височне кільце із заклинальними знаками родючості
У весняних іграх росіян Костромою була молода жінка або дівчина. Учасники гри ставали в коло, посередині якого непорушно й мовчки лежала Кострома. Там же перебувала і її "мати"; між "матір'ю" і гравцями відбувався діалог, у якому перераховували етапи "хвороби" і "вмирання" Костроми. Повідомлялося про її смерть. Діти тягли Кострому ховати, а вона раптом уставала й хапала всіх, кого дістане. У деяких регіонах Росії існував обряд "похорону Костроми", який здійснювали в переддень Петрівського посту. Селяни виготовляли із соломи, бур'янів та прутиків опудало, на яке вдягали жіноче вбрання. Іноді замість опудала Костромою наряджали прядильний гребінь. Опудало клали на колоду або в ночви, несли селом, обносили довкола церкви й відпроваджували на поле чи до річки. Це була ніби поховальна процесія: жінки оплакували "померлу", "піп" нібито кадив, замість кадила розмахуючи каменем або личаком. Далі опудало роздягали й кидали у воду (або ж спалювали, залишали на полі, закопували).В українських весняних ритуалах Коструба робили у вигляді чоловіка (особливу увагу при виготовленні опудала звертали на ознаки статі).Дівчата ставали довкруг Коструба в коло, й тоді починався ритуальний діалог:— Чи не виділи-сте мого Коструба?— Пішов в старости (по квітку, по напій...).— Бідна моя головонько, нещаслива годинонько!
Що я собі наробила, що Коструба не злюбила? Приїдь, приїдь, Кострубоньку,Станем рано до шлюбоньку Рано, рано, поранейку На білому камінейку.Далі "жінка" знову питає, чи не бачили Коструба. їй відповідають, що бачили: він слабий. За кожним разом "жінка" приказує оте своє "бідна моя головонько...". Нарешті, на запитання: "Чи не виділи Кострубонька", — їй кажуть: "Уже вмер", — і нарешті: "Вже повезли на цвинтар". І тоді "жінка" тішиться:— Слава тобі, божий царю,Що мій Коструб на цвинтарю.Лежи, лежи, як колода, — я молода, як ягода.Я молода, як ягода, — ай мене для тебе шкода! Лежи, лежи, щоби-с не встав,Бо до мене інший пристав.Ноженьками затоптала, рученьками заплескала!Таким чином унаочнювалася ідея колообігу в природі і в житті та побуті людей: старе відживає, а приходить нове. Купало
Люди не завжди були переконані, що світ зародився взимку. Різні були й уявлення про те, як це сталося. За однією з універсальних космогонічних версій, світ започаткувався внаслідок священного шлюбу води і вогню — сестри і брата-близнюків.Саме у воді, заплідненій променем світла, зародилося життя. На честь цієї
