прийняття нової релігії. Як було насправді, сказати важко, оскільки дохристиянських писемних пам'яток практично не збереглося. Проте в літописних джерелах можна знайти посилання на час, як-от: "четвертий день по Купалі".Назви днів тижня в українців мають прозору етимологію: тиждень — "той же день", що й сім днів тому; понеділок — перший "по неділі" день, вівторок — другий, "вторинний"; середа — середина тижня; четвер і п'ятниця — відповідно четвертий і п'ятий день тижня; неділя — в цей день "немає діла". "Субота" ж, на думку дослідників, має давньоєврейський корінь: "шабат" — вихідний, вільний, нетрудовий день.Про понеділок досі твердять, що це важкий день. Таке вірування, слід думати, з'явилося за часів, коли в Україні почали "понеділкувати" — постувати. Звичаю цього дотримувалися здебільшого жінки та дівчата. Якщо дівчина хотіла якнайшвидше вийти заміж за доброго хлопця, вона постила в понеділок. Жінки "понеділкували", вимолюючи в Бога щастя в подружньому житті. Три пости — Великий, Петрівський, Спасівський починаються в понеділок.Проте, за давніми уявленнями, саме понеділок вважали початком творення світу. І саме це вірування — в основі багатьох заборон або ж, навпаки, приписів. Так, на Полтавщині в понеділок засівали ниву, на Поділлі ж — саме із причини заснування Богом світу в цей день і, відповідно, пошанування його — забороняли починати будь-яку справу. Проте найбільшим гріхом було одягати в понеділок нову сорочку. Сорочка — двійник людини, вона стає її другим тілом. Стара сорочка має всі риси та властивості людини, яка її давно носить, — "своя сорочка ближча до тіла". Сорочка нова — ще не "освоєна", вона ще належить світу природи, чужому світу. Перед тим, як її одягти, в кожний рукав тричі кидають ножем, "щоб сорочка була міцна, як залізо", переносять її над вогнем, щоб очистити від вихору, який міг крутити полотном, коли його вибілювали. Крім того, нову сорочку ляітижнятреба було одягати непраною, щоб вона була міцнішою. У понеділок, як, зрештою, і в середу, п'ятницю та суботу, не можна було золити білизни. Тим же, хто все-таки хотів братися до цієї праці по понеділках, радили в Жилавий понеділок — тобто перший Великого посту, випити три ложки золи, що біжить із-під сорочок. Такий "напій" був, певно, зовсім не смачний, бо існувало прокляття, яким жінка проклинала свого чоловіка-п'яницю: "А золи б ти напився!".Про зоління полотна в середу та праведне понеділкування існувала легенда. На праву середу — себто в першу середу по Великодню, жінка взялась до зоління. І вже було завершила роботу та сіла відпочити. Аж тут заходить до хати дід і запитує: "Що ти хочеш собі прийнять: чи худобу велику, чи близнята годувати?". Жінка й відказує йому, що вона одинока, тому хотіла б годувати близнят. Тоді дід покликав до хати дві гадини. Вони й уп'ялися жінці в груди — навхрест, і ссуть, як діти. Заридала, бідна, почала молитися, всім заказувати золити полотно в середу — та все марно. І де не возили ту жінку, до яких знахарів, — нічого не допомагало. Аж ось якось під час молебню священик звернувся до своєї пастви: "Хто понеділкує зроду, озвіться!". Знайшлася дівчина, яка постувала щопонеділка, вона й зняла з нещасної обох гадюк.Понеділок здавна шанували як день святий. Саме він, вважали на Білгородщині, на тім світі стрічає людину й розпитує про гріхи. "В понеділок роботи не починай і в дорогу не вирушай", — твердять у народі.Власне, всяке діло починали з вівторка. Вівторок, як і четвер,— день чоловічий, а тому благополучний, щасливий. Цього дня Добре починати зводити хату, заготовляти цілющі трави, знахарям— зцілювати від переляку. У вівторок сіють гарбузи та огірки, бо Ще й донині подекуди вірять, що в "чоловічі" дні треба сіяти й садити ту городину, "що чоловічого роду".Щодо середи, то її, як і п'ятницю, вважали днем "жіночим", "пісним", а отже, й нещасливим. У народі вірили, що й середа, і п'ятниця супроводжували праведника на той світ за те, що небіжчик постував і вшановував ці дні. Середа і П'ятниця в уявленнях Українців — надзвичайно схожі, часто риси однієї асоціювали з образом іншої. Середа — молода дівчина або жінка, що має дванадцять (сорок) дочок і сімдесят сім сестер. У ніч проти середи вона відвідує жінок, карає тих, хто не дотримується приписів та законів, не вшановує середи, допомагає тим, хто її допомоги потребує. Якось, оповідають, вона зайшла до господи, де жінка залишила не- допряденою куделю. Середа швидко взялась до роботи, а коли жінка її застала, почала проситись, щоб та її відпустила, бо в неї, мовляв, дванадцять дочок — і всіх їх треба одягти. Жінка відпустила Середу, а сама після того почала дуже вправно і швидко прясти — такий був дарунок Середи. Як і в п'ятницю, в середу жінкам було заборонено мити тіло, одягати нову сорочку, чесати волосся. Подекуди вірили: коли жінка чесатиметься дев'ять серед поспіль, у неї помре чоловік. Гріх у цей день було прясти, садити городину. Особливий пошанівок мали іменні середи, до яких належала Жилава, Середохресна, Христопоклонна, Чорна, Права (Переплавна), Суха, Мезина, Всеїдна.У четвер ішли зазвичай свататись, оскільки день цей вважали щасливим. Вірили, що народжені в четвер будуть багатими. В четвер виготовляли так звану "четвергову сорочку", нав'язуючи на ній вузли, що забезпечували довге та благополучне життя тому, хто сорочку носитиме.
