були різні. Топили Марену (ляльку, деревинку, опудало), яку вважали "старшою русалкою". Відьму (тобто русалку) заганяли на дерево. При цьому сміялися й дражнилися (ритуальний сміх призначений знешкодити нечисту силу — важливо було показати їй, що її не бояться): "Русалочка-купал очка на дуб лізла, кору гризла, з дуба упала, сама пропала". Траплялися й "міцніші" висловлювання. Русалкою перевдягали дівчину і гналися за нею, доки вона не перебігала межу села. Тоді верталися додому (не озираючись).Годиться цієї ночі скупатися. Обливання водою, купання, як ми знаємо, — символ еротичний.Там Марія купаласяТам з Іваном вінчалися...Або:Да купався Іван, та й у воду впав —Да купався Іван, доведеться і нам!І поряд — традиційний образ кохання-криниці:Ой з-за гори чорна хмара уже йде,А де ж твоя, Іване, ніч буде?— Коло тої криниці, копанки,Коло тої Марії, коханки.Ой з-за гори чорна хмара уже йде.А де ж твоя, Маріє, ніч буде?— Коло тої криниці жолоба.Коло того Івана-голуба!Не можна оминути увагою тут і чарівний купальський вогонь. Через нього годиться перескочити, щоб очиститись. У купальському вогнищі спалюють сміття. Сенс купальського вогнища полягав переважно у знешкодженні нечистої сили, в захисній дії вогню. А ще він поєднує учасників свята зі світом пращурів. Якщо кинути до купальського вогню чорнобильник і гарненько попросити, чого хочеш, — усе збудеться. Смерть
Проблеми смерті й потойбіччя завжди були в центрі уваги філософів і медиків, біологів і археологів. Існує ціла наука танатологія — з системою знань про смерть і вмирання. Якими ж були уявлення давніх українців про перехід в інший світ і про царство померлих, про які знання свідчать обряди, звичаї, фольклор?Б.Рибаков вважає, що "еволюція поховальної обрядовості й різні, іноді різко відмінні одна від одної, форми поховального обряду відображають суттєві зміни в осмисленні світу" давньою людиною. Вчений виокремлює три різні етапи в розвитку поховальної обрядовості. Спершу у предків слов'ян від Дніпра до Одера було поширене поховання трупів у скорчених позах. Таким чином імітували позу ембріона в материнській утробі. Ці поховання засвідчували віру в нове народження, реінкарнацію. Зі- бганість кістяків масово простежується до межі бронзового й залізного віків, а подекуди — аж до VI ст. до н. є.Інша форма обряду: покійника ховали випростаним, здавалося, ніби померлий просто заснув.Найглибші зміни відбулися в поховальному обряді із появою кремації. Ідею трупоспалення теж пов'язували з уявленням про вічність життєвої сили, хоча душа, згідно з віруваннями, відлітала до вирію, розміщеного десь у середньому небі, а прах залишався в землі. Виникла складна форма обряду, що поєднувала кремацію з інгумацією: вона була пов'язана з культом предків, які не тільки оберігали земельні угіддя, двір, родичів, а й керували небесними стихіями: дощем, туманом, снігом.Кремація зникла із приходом християнства. Проте форми поховального обряду доти не були ще ніколи — ні в часі, ні в межах однієї культури — настільки розрізнені: поховання трупів у скорчених позах можна спостерігати водночас із похованням випростаних кістяків і трупів у молитовній позі, що засвідчувала найбільшу пошану (курганні обряди епохи енеоліту та бронзи), трупоспалення побутувало паралельно із трупопокладанням (черняхівська культура).Археологія засвідчує складну сув'язь давніх уявлень про смерть та світ померлих. Уявлення ці, нашаровуючись одне на
інше, затемнюючи, а іноді увиразнюючи зміст попередніх, відобразились у фольклорі українців. Ці знання та уявлення приховані в різних його жанрах, що безпосередньо не причетні до поховального обряду, а також цілісніше збережені в голосіннях, замовляннях, міфологічних легендах, казках та обрядових піснях, пов'язаних із святами пошанування предків.
Так, на Поділлі давно відома загадка: "Круць-верць, в черепочку смерть". Відгадка:Писанка "Безкінечник" - символ вічного життя"завертка" (своєрідний ключ від дверей). Спробуємо розшифрувати асоціативний ряд, що витворив образ дверної "завертки", яку ховали під черепок. Саме слово "ховати" спонукало уявити певні етапи поховального обряду, а "черепок" доповнював їх картину. Загадка народилася, очевидно, тоді, коли ще була живою пам'ять про поховання праху померлого у звичайному горщику для їжі, "черепку". Така форма поховання виникла як наслідок вишукування "магічних засобів для забезпечення своєї ситості, благополуччя" (Б.Рибаков), а також бажання нагадати предку про перші плоди, що готуються в горщику як обрядова безкровна жертва. Загадка ніби продовжує прислів'я: "Крути не верти — а не втечеш від смерти", де зосереджено цілу народну філософію.Така, зашифрована в символах та мотивах, інформація про смерть і потойбічний світ, здобувається іноді без особливих зусиль. Відомо, наприклад, про збережений в Індії та інших східних країнах звичай брати шлюб із деревами, що мало бути тотожним шлюбу із пращуром. Звичай цей одержав продовження в садінні дерева на могилі. Цей мотив: дерево на могилі — дуже поширений в уснопоетичній традиції — має ще й інше на
повнення: в Україні повсюди існує традиція окремих приписів щодо порід дерев, які можна садити на могилі дівчини чи парубка, старого чи молодого. Голосіння зберігає чітку символіку рослин та дерев: дуб — чоловік, син; липа — мати; вишня — дівчина:Де ж тії вітри набралися, що вишеньку зломили?Калину садили на могилі козака, цей звичай фіксує народна пісня:Казав собі насипати високу могилу,Казав собі посадити в головах калину:Будуть пташки прилітати калиноньку їсти,Будуть мені приносити від
