"Саме тоді чоловікові схотілося понюхати тютюну, й він відкрив ріжок. "А ось тут, у ріжку вміститесь?" — питає. — "Аякже!" — відгукнулось те, і вмить почувся голос із ріжка: "Ось ми вже всі в ріжку!". Чоловік швидко заткнув ріжок закладкою, а далі гайда до занедбаного млина й поклав ріжок під вал. Відразу ж після цього все в чоловіка пішло чудово. З'явився в нього достаток, а там і багатство".Дуже популярними є легенди про те, як господар закриває злидні в бочці або прищемлює їм пальці колодою. "Жив собі чоловік, та такий бідний, що іноді нічого було їсти не лише йому, а навіть і маленьким діткам. А бідняк той був музикою. От після вечері взяв він скрипку й почав грати. Діти, як тільки почули, одразу посхоплювалися й давай танцювати. Коли дивиться, а разом із дітьми й злидні танцюють посеред хати, а коли перестав грати, злидні так і посунули під піч. Як вони поховалися, чоловік той і питає: "Може, вам під піччю зле, тісно сидіти?". А один і каже: "Де там тобі, чоловіче, добре! Тіснява така, що й не доведи Матір Божа!". Швидко вибіг він тоді надвір, узяв діжку, вніс її до хати й каже злидням: "Улізьте-но всі сюди!". Злидні повлазили всі у діжку і наповнили її до краю, а він схопив пруток та вмить заднив діжку, вивіз її у поле й покинув там. Минуло там, може, з півроку, господарювання в нього пішло так добре, що й багаті люди стали йому заздрити".Поширеним у фольклорі багатьох народів є мотив змагання з нечистою силою і розправи з нею, завдяки кмітливості людини, в такий спосіб: "Запріг бідний брат коня, приїхав додому й каже: "Ану, злидні, поїдемо в ліс!". Вилізли злидні з-під печі (а було їх там аж дванадцятеро), посідали на воза й поїхали. Приїхали в ліс. Бідний випряг коня, пустив його пастися, а сам зрубав грубий- прегрубий дуб, розколов його до половини та й каже злидням: "Братики- голубочки! Поможіть мені розколоти це дерево!" — "Як же, — питають, — станемо тобі допомагати, коли в нас і сокири немає?" — "А ви, — каже, — без сокири. Позакладайте усі руки в цю щілину по самі лікті й давайте з усієї сили роздирати дуба". Зробили злидні так. А бідний брат вибив обухом клинці, а обапол- ки так і збіглись докупи й защемили руки всім злидням".Такі легенди чи казки здебільшого мають подібне продовження: позаздрив багатий брат щастю бідного, почав розпитувати його, як він розбагатів. Той розповів йому, як позбувся злиднів і куди їх зачинив. Не міг змиритися багатій із тим, що його брат став заможнішим за нього, й захотів випустити злидні, щоб обсіли вони знову бідолаху. "Побіг чимдуж до річки та за боклаг. Тільки-но відіткнув його, а злидні звідтіля вискочили і вчепилися за нього. "Тепер ти наш", — кажуть. Приходить він додому, коли все, яке багатство в його було, погоріло, а на тому місці, де стояла хата, лишилися самі головинки. Оселився він після того в тій землянці, де раніше жив його бідний брат разом із злиднями".В інших народів існували і ще деякі вірування щодо того, як спекатися цього різновиду нечистої сили. Скажімо, у Віденській губернії було зафіксовано обряд "палення злиднів", який здійснювали на Купала. Молодь села або кількох сіл збирала всілякий непотріб, лахміття, складала його на старий віз, до якого запрягала найгіршу в селі клячу. "Злиднівський віз" палили разом зі старою упряжжю, й це символізувало знешкодження всієї сільської бідності разом із її винуватцями — відьмами та чаклунами. Упир
Упирі, як відомо, п'ють людську кров і цим вирізняються поміж усіх інших страхітливих істот. Кров — уособлення життєвої СИЛИ ЛЮДИНИ, ВІДПОВІДНИК водної стихії у світовому просторі. Кров асоціювалася з вогнем та сонцем, була наслідком і метою жертвоприносин. У фольклорі з нею пов'язані мотиви захисної сили, єднання з тотемом, предками, Богом, надання життєвої енергії іншим людям чи, навпаки, відбирання її в них.Деякі дослідники вважають, що первісно слово "упир" ("опир") означало "неспалений" і вказувало на мерця, над яким не було здійснено поховального обряду. Тому він не має спокою і за це докоряє живим.У літературній пам'ятці XI ст. "Слово, як погани кланялися ідолам" є згадка, що до часів ушановування Перуна язичники "клали треби" упирям і берегиням.У фольклорі існує кілька пояснень, хто такі упирі і якими вони бувають. З одного боку, якась незрозуміла сила насилає на зародок у материнській утробі злого духа — й дитя народжується схильним до упирства. З другого — упирем начебто стає всякий самогубець, дух якого ненавидить живих, а тому ходить до людей після своєї смерті і п'є їхню кров. Із таких-от уявлень постають образи упиря живого — ще від народження наділеного всіма ознаками упирства, й упиря мертвого — того, що мучить людей після своєї загибелі. Так, на Київщині вірили, що в селі завжди є два упирі: один живий, а другий мертвий. Живий веде боротьбу з мертвим і не п'є людської крові (зате надолужує це після смерті). Упирями також часто називали відьмаків, які керували всіма відьмами в селі і знали про будь-які їхні підступи: "Він, відьмач, приказує, у кого доїть коров, а в кого ни нада. Ото вони і знають свого атамана-опиряку. Він завідує тими відьмами, у якій слободі він сам живе, і вони у опиряки учаться відьмувати".У "Казці про опиря", записаній А.Свидницьким, батько-опир заповідає синам після його смерті три ночі приходити на могилу. Старші через лінощі та страх щоразу посилають на кладовище наймолодшого, якому й дістаються від батька три чарівні дзвіночки (в іншому варіанті казки — кінські волосини). Батьковими дзвониками той і прикликає небувалої сили коней, що допомагають йому не тільки здобути наречену, а й перемогти всіх ворогів.Живі упирі, як свідчать подекуди, людської крові не споживають, а коли їх попросити,
